Вівчар із Оболоння

Наша практично випадкова зустріч відбулася просто неба — Володимир Петрович навідався до своєї отари овець, яку пасе найманий місцевий пастух. Тож першою нашою темою для розмови стали саме вівці. Чимало мешканців Оболоння тримають цих тварин — такі тут традиції. Володимир Гавриленко вівцями займається з 1991 р. Тоді були такі сутужні часи, що зарплату людям видавали натурою — у колгоспі на той час розводили овець. Так і сталося, що одного разу на зарплату чоловіку видали двох тварин.

Овець залишили в господарстві. Оскільки ж за освітою Володимир Петрович зоотехнік, то в нього не було особливих питань щодо догляду за вівцями. Так і був закладений початок нової справи. Зараз в отарі — 37 вівцематок.

Порода цих оболонських овечок зветься прекос. Це м’ясна порода. А крім м’яса, це ж ще і якісна вовна. Шкода: чомусь зараз вовна особливо ніде не потрібна. Але, приміром, торік на Чернігівську фабрику первинної обробки вовни Володимир Петрович здав настрижену з овець вовну по 5 грн за кг.

Гадаєте, це були копійки? Це з якого боку подивитись. Дружина у Володимира Гавриленка — вчителька, тож для порівняння: виручена сума грошей дорівнювала вчительській зарплаті за півроку.

Саме завдяки вівцям вдалося суттєво допомагати доньці Інні, яка навчалася в університеті.

Догляд за вівцями не простий. Він, окрім сезонних клопотів, потребує постійного пошуку нової інформації. Приміром, щоб порода не виродилася, її треба омолоджувати кожні 4 роки. Тож доводиться цікавитися галузевими заходами, різноманітними виставками. У Києві Володимир Гавриленко купив барана. А якось познайомився з австрійським фермером — придбав ягня.

Людський вимір

Днями вівчар провів обробку отари препаратом від кліщів під назвою «Бровермектір». Укол цього препарату робиться під шкіру. Через 2 тижні — повторна ін’єкція.

— Чи є на овець сьогодні попит? — поцікавилася я у вівчаря.
— Є, — відповідає Володимир Петрович, але не такий великий, як хотілося б. Приміром, овечок доволі охоче купляють «половці» (так називають заготівельників, які їздять по області). Закупка йде по 16 грн за 1 кг живої ваги. Середня вага вівці — 50 кг.

Лісник

Виявилося, що Володимир Гавриленко ще й лісник. Ну, а оскільки лісник, то до кола його обов’язків входить низка невідкладних справ. Шкода, що прості лісники, на відміну від єгерів або співробітників недалекого Мезинського заповідника, не відчувають особливої турботи з боку держави: їм навіть форма спеціальна не виділяється. Та й зброю їм не можна мати А нагляд за лісом — то справа не завжди безпечна.

Приміром, кілька років тому Володимиру Петровичу довелося стати на двобій із турками-месхетинцями, які заявилися до оболонських лісів за ялинками. Там і ніж у повітрі виблискував, і загроза життю була неабияка. Володимира Гавриленка врятували пес, якого взяв із собою, та спортивний гарт — він, виявляється… майстер спорту із дзюдо.
Опаньки!
Я коли це почула, то здивуванню моєму не було меж! Оце так! Зустріти посеред села справжнього майстра із такого серйозного виду спорту. Тож далі в нашій розмові плавно виникла спортивна тема.

Спорт у селі

Тема спорту в нашій розмові виникла спонтанно, але виявилася також цікавою. Сам Володимир Гавриленко активно займається дзюдо з юності. Майстер спорту. Залучив до занять спортом і доньку: Інна — також майстер спорту по дзюдо. Зараз вона вже вивчилася і викладає фізвиховання у Глухові на Сумщині.
Раніше, розповів Володимир Петрович, у селі була доволі сильна секція — спортсмени Оболоння брали активну участь у різноманітних спортивних змаганнях. Вельми помітною особистістю в Оболонні був тренер Михайло Степанович Юденок. Рік тому він із села виїхав, тож секція практично припинила існування.
Звісно, хочеться бути оптимістом у будь-якій ситуації. І чомусь віриться, що село Оболоння ще отримає нові стимули для розвитку — адже тут так багато гарних людей!

Інеса ФТОМОВА,
Коропський район

Фото автора