реклама партнерів:
Головна › Новини › Захоплення

Віртуальна "Лавка ремесел" і її реальна господиня Вікторія

03-Чер-10 1706 0.0 0
Коли мені кілька місяців тому колеги порекомендували зайти до нового чернігівського інтернет-магазину «Лавка ремесел», я отримала багато позитивних емоцій від перегляду симпатичних виробів, зроблених руками наших талановитих майстрів. Але, чесно зізнаюся, мені й на думку тоді не спало, що всією цією «Лавкою ремесел» займається одна людина — чернігівська журналістка Вікторія СИДОРОВА (на фото).

Коли ж про це дізналася, то напросилася на інтерв’ю. Воно — до вашої уваги.

— Вікторіє, кілька речень про свій життєвий шлях. Де народилися? Яку маєте освіту? Де працювали?

— В Чернігові я народилася і живу все життя. Мені інколи здається, що я настільки вкорінилася в цьому місті, воно настільки мені рідне, настільки моє, що я навряд чи зможу жити десь в іншому місці – де немає наших храмів, Валу, Десни, мальовничих озер, зелених парків.

Моє дитинство минуло в мікрорайоні Лісковиця, де ще мій прадід Микола Федорович Терейковський (до речі, вчитель біології) збудував власний будинок, де з одного боку – Троїцька гірка й печери святого Антонія, з іншого – Єлецький монастир. А через паркан у нас була садиба архієпископа, що служив у Чернігові в 20-их роках ХХ ст.
Так що донька Анна з мого боку – чернігівка вже в четвертому чи навіть у п’ятому поколінні.
Я успішно закінчила історичний факультет ЧДПУ ім.Т.Шевченка, а вже через тиждень після випускного прийшла до редакції обласного тижневика «Гарт» на посаду кореспондента. У журналістиці я вже понад 10 років, працювала в різних світських виданнях і паралельно шість років редагувала єпархіальну газету УПЦ «Троїцький вісник», а також писала для сайту «Православ’я в Україні» як регіональний кореспондент. На даний момент я приватний підприємець.

— Яка у Вас родина?
— Мої батьки – за освітою інженери, я ними дуже пишаюся. Мама працює на швейній фабриці «Елегант». Вона прийшла на це підприємство одразу після закінчення інституту і віддала йому понад 35 років. Така відданість дуже рідкісна в наш час! Втім, родина й діти завжди були для мами на першому місці. А тато – Володимир Кудін, на жаль, нещодавно помер після важкої хвороби. Тривалий час він працював на ЧеЗаРі, де його згадують як класного спеціаліста й чудову людину.
Всі позитивні якості, які в мені є, закладені моїми батьками. Батьки мені завжди довіряли, а також дозволяли самій робити вибір. Це стосувалося і захоплень, і професії, і друзів, і майбутнього чоловіка. Навіть якщо я робила помилку, це був мій власний досвід. А також я знала, що можу розраховувати на підтримку своєї родини. Так я намагаюся виховувати і доньку — люблячою, самостійною й упевненою у своїх силах.

— Чи багато часу присвячуєте дітям?
— У мене донька (їй 12 років) і два хлопчики-хрещеники (10 і 7 років), котрі для мене теж рідні. Я не можу сказати, що проводжу з ними багато часу, але, вважаю, що головне — не кількість, а якість. Намагаюся брати їх із собою на концерти, вистави, цікаві зустрічі, в кафе, кіно, на майстер-класи. Ми обговорюємо все, що побачили й почули, чого навчилися. Ми дуже любимо прогулянки, пікніки в лісі, а також подорожі. Якщо є можливість, я беру дітей у поїздки, з донькою ми побували в Новгороді-Сіверському, Сосниці, Качанівці, Тростянці, Седневі. Вважаю також, що місія батьків –створити умови для розвитку дитини. Моя Аня займалася і танцями, і музикою, і співала в хорі. Врешті-решт ми з’ясували, що у неї здібності до малювання й рукоділля. Дитина із задоволенням вже декілька років займається живописом у студії «Колібрі». Нещодавно вона повідомила, що хотіла б навчитися грати на гітарі. Тато обіцяв подарувати доньці гарний інструмент. А ще вона стала скаутом, і ми її в цьому також підтримуємо.

— Які маєте захоплення? Чи перегукуються вони якось із дитячими?
— Мені дуже пощастило в тому, що моя робота і мої захоплення – абсолютно взаємопов’язані, тому я з радістю прокидаюся вранці, із задоволенням працюю. Це ж хтось із відомих людей порадив: «Зробіть хобі своєю роботою, і вам ніколи не доведеться працювати».

Приміром, я з дитинства любила театр, займалася в театральних гуртках, навіть грала у виставах, а також завжди цікавилася історією, мистецтвом, психологією, релігією, читала історичну та філософську літературу. Тому невипадково моєю спеціалізацією в журналістиці стала гуманітарна сфера.

Я пишу про вистави, акторів, виставки, археологічні дослідження, психологію стосунків. Упродовж декількох років я вела туристичну рубрику в газеті, побувала, напевно, в усіх цікавих місцях нашого регіону, у багатьох містах України, а потім ділилася своїми враженнями з читачами, і це було мені по душі.

Завдяки роботі в церковній газеті я відвідала майже всі монастирі Чернігівщини, спілкувалася з такими цікавими людьми, що мені самій не віриться! Наприклад, записала останнє інтерв’ю ігумені Амвросії – духовного чада преподобного Лаврентія, познайомилася з нащадками нещодавно канонізованого святителя Філарета, бувала на прийомі у митрополита Володимира й отримала його благословення, розмовляла з видатним радянським письменником Юрієм Сбітнєвим, котрий написав книгу про святого князя Ігоря Чернігівського. Тож можна сказати, що моє захоплення – це спілкування з людьми. А ще мені приємно, коли після статей життя звичайних чернігівців змінюється на краще. Коли людині вдається зібрати гроші на операцію, дитині — знайти прийомних батьків, письменнику – читачів чи спонсорів для видання книги, ініціативній групі – кошти для реалізації важливого проекту. На щастя, таких прикладів чимало.

— За яких обставин Вам спало на думку створити в Чернігові інтернет-магазин подарунків? Що послужило поштовхом?
— Я щиро захоплююся творчими людьми, які вміють працювати руками, адже в мене такого таланту немає. Але я люблю розповідати про талановитих людей: у чернігівських виданнях час від часу з’являються мої статті про чернігівських майстрів. Якось я написала про Тетяну Стадниченко, котра займається петриківським розписом, потім – про Анжеліку Сусоєнкову, яка створює дивовижні прикраси з бісеру. Далі я дізналася про Віктора Тишковця, який виготовляє у своїй майстерні діючі парові моделі, потім познайомилася з подружжям керамістів – Іриною Кришталь і Романом Степаненком – чудовими майстрами, привітними, життєрадісними людьми. Також мене не залишила байдужою історія чернігівського кухаря Анатолія Букатого, котрий багато років створює моделі храмів та споруд. З’ясувалося, що у майстрів спільна проблема: про них знає обмежене коло людей, тож і попит на їхні унікальні вироби доволі обмежений. Я подумала: якщо мені ці роботи подобаються, і я готова їх купувати, чому б їх не запропонувати й іншим? Тому вирішила відкрити інтернет-магазин «Лавка ремесел». Сподіваюся, це приверне увагу до наших майстрів і популяризуватиме їхню творчість.

— Чи були сумніви при відкриванні своєї справи? Якщо так – то хто Вас підтримав?

— Щиро кажучи, я не сумнівалася в тому, що такий сайт нам потрібен. Адже перед тим я переглянула те, що пропонував Інтернет, і авторських робіт саме чернігівців не знайшла. На ринку сувенірів переважають речі з Китаю. Сумніви були в тому, чи вистачить мені сил та ентузіазму, а точніше — коштів, аби зробити цей проект життєздатним. У мене не було стартового капіталу, я вкладаю в «Лавку ремесел» те, що заробляю за основною професією. Втім, мене підтримали самі майстри – не грошима, так виробами, своїми порадами. Допомагає й те, що у мене вірять донька, рідні та друзі. Найважче було зробити перший крок.

— Хто Вам зараз допомагає займатися віртуальним магазином?
— Все, що ви бачите сьогодні на сайті: розділи, текстове наповнення, описи товарів, статті про майстрів, а також переважна частина фотографій – моя робота. Оформити сам інтернет-магазин мені допоміг фахівець. Адмініструвати цей проект я планую сама, тому зараз потроху вчуся.

— Як Ви знаходите майстрів та експонати для свого віртуального магазину?
— Коли мені було потрібно знайти майстра із соломки, я звернулася до друзів, до самих майстрів, адже вони добре одне одного знають. І мені порадили знайти жінку, яка колись вела гурток у Палаці дітей та юнацтва. У неї та її найкращої учениці чудові картини із соломки! Вони начебто сповнені світлом і теплом. А хто про них чув і бачив? Коли шукала майстра з вишиванок, на відкритті виставки в Арт-клубі мене познайомили з Ольгою Костюченко – однією з найкращих сучасних майстринь. Напевно, подібне притягує подібне. Коли магазин вже запрацював, декотрі майстри знаходили мене самі. Так нещодавно в «Лавці ремесел» з’явилися нові
розділи «Оригамі», «Помічники майстра» — станки та прилади для рукоділля, а також «Дерево» — це предмети для декупажу. Сьогодні я планую додати нові розділи: «Іграшки», «Предмети інтер’єру», «Меблі».

— Які найоригінальніші експонати Вашої «лавки»?
— Практично всі речі – оригінальні, адже це авторські роботи, більшість з них існують в одиничному екземплярі. Навіть якщо майстер буде робити, наприклад, керамічний виріб чи весільний рушник на замовлення, вони будуть дещо відрізнятися від перших зразків. Я сама постійно купую у майстрів речі в подарунок, адже вони зроблені з любов’ю! Крім того, ручна робота високо цінується в усьому світі.

— Що б Ви порадили жінкам (та й взагалі усім людям), які хочуть створити щось своє, самостійне, але не наважуються?
— Не бійтеся робити помилки! Якщо ми боїмося, то уникаємо будь-яких дій, вчинків, а значить – не розвиваємося і втрачаємо шанс покращити своє життя. Починтайте діяти, і страх зникне. А якщо не знаєте, в якому напрямку рухатися, то згадайте, ким ви хотіли бути або чим мріяли займатися в дитинстві. Можливо, час для змін та для досягнення заповітних мрій вже настав!

Інеса ФТОМОВА
Фото із сімейного архіву Вікторії СИДОРОВОЇ




Теги:бізнес, своя справа, Вікторія Сидорова, оригамі, Інеса Фтомова, Лавка ремесел


Читайте також



Коментарі (0)
avatar