Вірі Володимирівні Зайченко – 85!
Віра Володимирівна Зайченко – заслужений працівник культури України (1988), кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ст. (2007), лауреат обласної премії імені Михайла Коцюбинського (2006). Відзначена Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2012). Є членом Національної спілки краєзнавців України та Національної спілки майстрів народного мистецтва, якою удостоєна премії імені С. Таранушенка (2011). Вона – визнаний авторитет із питань народної культури Чернігівщини і єдина фахівчиня, яка всебічно досліджувала чернігівську вишивку в усьому її розмаїтті, невтомна збирачка і популяризатор народного мистецтва, талановита вишивальниця, мистецтвознавець і краєзнавець.
У 2019 році Чернігівський історичний музей імені Василя Тарновського висував віру Володимирівну Зайченко на звання «Почесний громадянин Чернігівської області». Попри шалену підтримку всього світу в он-лайн голосуванні, тодішнє керівництво обласної ради вигадало якусь «хакерську атаку», не визнало підтримку і, порушивши положення про присвоєння звання, обрало «своїх». У них був шанс виправити свою хибу, але обласна рада відмовилася ним скористатися.
Народилася дослідниця 23 грудня 1937 р. на хуторі Забарівка Чернігівського району. Батько – Зайченко Володимир Якович (1906–1978) – хлібороб, учасник Другої світової війни, у 1938 р. вимушено вступив до колгоспу, де працював конюхом. Мати – Мовчан Наталія Григорівна (1906–2000) – походила з незаможної багатодітної родини, була неписьменною, працювала у колгоспі. Зареєстрували народження Віри 1 січня 1938 р. у сільраді с. Коти. Тому в документах зазначили дату і місце народження: 1 січня 1938 р., с. Коти Чернігівського району (нині – Чернігів). Невдовзі, через зселення хуторів, родина переїхала до Масанів, яке в 1973 р. також опинилося в межах Чернігова. Тут, у батьківській хаті Віра Володимирівна Зайченко мешкає і сьогодні.
Початкову освіту здобула в масанівській школі. Потім навчалася у Ново-Білоуській семирічці та Чернігівському медичному училищі. В 1954 р. юну медичну сестру відрядили на роботу до міста Зоринська Луганської області. Тут, на шахті «Никанор», дівчина пропрацювала один рік завідувачкою підземного медпункту і два роки фельдшером гірничорятувального загону, отримала середню освіту у вечірній школі робітничої молоді. У 1957 р. повернулася додому. Десять років була сестрою-вихователькою у дитячих яслах. У 1968 р. закінчила заочне відділення історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У серпні того ж таки року прийшла до Чернігівського історичного музею імені Василя Тарновського. Відтоді життя Віри Володимирівни Зайченко пов’язане з історією Чернігівщини, народною культурою і мистецтвом, музейною справою.
Віра Зайченко працювала у відділі сучасної історії, була завідувачкою науково-методичного відділу, вченим секретарем. Брала участь у створенні багатьох музеїв Чернігівської області. У 1978 р. вона очолила новостворений відділ народного декоративного мистецтва Чернігівщини, тематика якого була дуже близька їй, адже народилася у родині селян, добре знала і розуміла селянське життя, його культуру і традиції. Почалося створення музею: вивчена етнографічна колекція, розроблена наукова концепція і структура, здійснено десятки збиральницьких експедицій, 21 грудня 1979 р. у Чернігові відкрився Музей народного декоративного мистецтва Чернігівщини. Створений В.В. Зайченко музей користувався величезною увагою і любов’ю чернігівців і гостей міста, був надзвичайно затребуваним туристичним об’єктом, ним захоплювалися офіційні делегації; дуже популярними були підготовлені Вірою Володимирівною єдині в Україні екскурсії-концерти.
Віра Зайченко очолювала Музей народного декоративного мистецтва Чернігівщини впродовж майже 15 років. Саме тут найкраще проявися її організаторський хист, працьовитість, любов до обраної справи й історії Чернігівщини. Музей став українознавчим центром Чернігівщини: тут проводилися ґрунтовні лекції й екскурсії, організовувалися виставки і театралізовані дійства, з початком викладання у школах і вишах українознавства джерелом для вчителів за відсутності підручників слугували розроблені Вірою Володимирівною методичні порадники, консультації та уроки-екскурсії в музеї; тут разом із нею, жінки вивчали й опановували техніки чернігівської вишивки; тут консультували усіх охочих щодо чернігівського різьблення на дереві, народного костюму тощо. Організовані В.В. Зайченко гуртки народної вишивки для дорослих, школярів і студентів працювали у музеї та навчальних закладах. Завдяки її подвижницькій діяльності не перервалася нитка чернігівської вишивки, вона була збережена і відроджена, отримала нове життя. Чимало членів Чернігівського осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва стали знаними завдяки музею, який організовував виставки їхніх творів. У 1981 р. В.В. Зайченко прийняли до спілки й як майстриню-вишивальницю, де вона стала активним членом, обиралася до Малої ради – керівного органу Спілки. Створення Музею народного декоративного мистецтва Чернігівщини призвело до значної активізації діяльності Чернігівського історичного музею зі збирання пам’яток етнографії та формування збірки творів майстрів народного мистецтва як розділу художньої колекції, підтримувала в цій діяльності інші музеї області.
Високопрофесійний науковець Віра Зайченко дуже багато зробила для розвитку в Чернігівській області історико-краєзнавчих і етнологічних досліджень та впровадження їх у навчально-виховні і культурно-мистецькі проекти, адже в основі їх лежить знання і грамотне інтерпретування артефактів, стосується це чи-то музейних експозицій, чи-то виставок, чи-то фестивалів або спектаклів історичного та фольклорного спрямування. Своїми знаннями з усіма охочими В.В. Зайчнко щедро ділилася, оприлюднюючи широкому загалу власні наукові напрацювання. Її багатогранні здобутки стають джерелом для поступу наступних поколінь і торують дорогу подальшому розвитку Чернігівщини й у науковому, й у прикладному сенсі. Згадаймо лише укладені дослідницею каталоги вибійчаних тканин, старовинних коштовних поясів, плахт, скринь, жіночих головних уборів, вишитих сорочок, інтер’єрних і обрядових тканин, фарфору і фаянсу, виробів з бісеру, статті про одяг козацької старшини ХVІІІ ст., про копітку вишивку черниць або про обряд весілля в с. Масани на початку ХХ ст. А її внесок у дослідження, збереження, популяризацію і розвиток вишивки Чернігівщини неможливо переоцінити. Явищами наукового і культурного життя не лише Чернігівщини, а всієї України стали написані нею на основі опрацювання колекції Чернігівського обласного історичного музею ім. В.В. Тарновського та багаторічних польових досліджень монографії «Вишивка Чернігівщини» (2010, перевидання 2019), «Вишивка Чернігівщини. Рушники. каталог колекції Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського» (2018) – перший серед подібних досліджень українського музейництва; чекає на свого видавця «Народне вбрання Чернігівщини», каталог гаптованих творів, каталоги вишиваних жіночих і чоловічих сорочок, фартухів, спідниць, каталог фарфору і фаянсу із музейного зібрання. Музей, який відверто не встигав за Вірою Володимирівною іще довго буде у неї у боргу.
Віра Володимирівна Зайченко єдиний в Україні дослідник, який на високому фаховому рівні опікувалася традиційною чернігівською вишивкою й не тільки нею, а й іншими видами мистецтва вишивання. У 2001 р. побачив світ каталог «Вишивка козацької старшини ХVІІ–ХVІІІ століть: каталог колекції Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського». Він став першим, і наразі залишається єдиним, подібним виданням в Україні, взірцем для опису вишивок, щодо яких на той час не існувало навіть усталеної термінології, тож В.В. Зайченко не просто ввела до наукового обігу витвори української культури ХVII–ХVІІІ ст., завдяки її праці назва «вишивка козацької старшини» стала широко вживаною, нормою у середовищі мистецтвознавців і аматорів. Виданий окремо української, англійською й французькою мовами каталог сприяв популяризації України й Чернігівщини у світі. А альбом «Вишивка козацької старшини ХVІІ–ХVІІІ століть. Техніки» (2006) став настільним посібником для вишивальниць і відразу ж – бібліографічною рідкістю. Сьогодні видавництво «Родовід» береться перевидати цю працю.
Звернулась Віра Зайченко і до дослідження ще однієї галузі вишивки, притаманної й Чернігівщині, – гаптування: дослідила музейну колекцію, визначила осередки, де на Чернігівщині було розвинене це мистецтво, опублікувала чимало статей та створила ряд виставок на цю тему, а нині видавництво «Родовід» працює над підготовкою до видання цього каталогу.
В.В. Зайченко багато робила для дослідження і популяризації як матеріальної культури українського народу, так і нематеріальної спадщини – свят, обрядів, традицій. Очолювала секцію фольклору та етнографії обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Збирала народну пісенну творчість, була учасницею низки фольклорних колективів, разом з В.Г. Бойком і К.Я. Арап на основі записів О.П. Довженка підготувала програму «Мамині пісні». Обстоювала збереження і розвиток народних промислів. Консультувала організаторів театралізованих, видовищних масових заходів з питань чернігівської народної автентики, розробила ескізи костюмів для народного хору «Менщина», долучилася до вишивання «Рушника Національної Єдності» тощо. Як добре знаного і поважаного історика, культуролога, музейника і мистецтвознавця Віру Володимирівну постійно запрошували до участі у радіо- і телепрограмах. Була членом журі і науковим консультантом Всеукраїнської історико-етнографічної експедиції учнівської та студентської молоді «Україна вишивана», читала лекції для слухачів безкоштовних курсів української мови.
Віра Зайченко є членом Національної спілки краєзнавців України, учасницею багатьох наукових конференцій. Її дослідження публікуються у наукових збірниках, фахових журналах, вміщені в ЕСУ, виходять окремими виданнями. Загалом науковий доробок дослідниці складає – понад 140 публікацій. Він гідно поцінований фаховою спільнотою на Львівському форумі видавців, Книжковому Арсеналі, І, ІІ, ІІІ, V Всеукраїнських музейних фестивалях, акції «Музейна подія року».
Кілька років тому тяжка хвороба поклала Віру Володимирівну Зайченко до ліжка. Дуже важко, але Віра Зайченко не здається і бореться. У своїх рідних Масанах вона пережила пекельні лютий і березень, другу свою війну.
Вітаючи Віру Володимирівну Зайченко із ювілеєм, просимо лишень одного – світ із своїми негараздами, хворобами, війнами і стражданнями, все ж таки заслуговує на те, щоб Ви жили і трималися нього. Наші молитви за Ваше здоров’я, шановна Віра Володимирівна. Віримо, що вони будуть почуті. Тримаймося!
Сергій ЛАЄВСЬКИЙ
У 2019 році Чернігівський історичний музей імені Василя Тарновського висував віру Володимирівну Зайченко на звання «Почесний громадянин Чернігівської області». Попри шалену підтримку всього світу в он-лайн голосуванні, тодішнє керівництво обласної ради вигадало якусь «хакерську атаку», не визнало підтримку і, порушивши положення про присвоєння звання, обрало «своїх». У них був шанс виправити свою хибу, але обласна рада відмовилася ним скористатися.
Народилася дослідниця 23 грудня 1937 р. на хуторі Забарівка Чернігівського району. Батько – Зайченко Володимир Якович (1906–1978) – хлібороб, учасник Другої світової війни, у 1938 р. вимушено вступив до колгоспу, де працював конюхом. Мати – Мовчан Наталія Григорівна (1906–2000) – походила з незаможної багатодітної родини, була неписьменною, працювала у колгоспі. Зареєстрували народження Віри 1 січня 1938 р. у сільраді с. Коти. Тому в документах зазначили дату і місце народження: 1 січня 1938 р., с. Коти Чернігівського району (нині – Чернігів). Невдовзі, через зселення хуторів, родина переїхала до Масанів, яке в 1973 р. також опинилося в межах Чернігова. Тут, у батьківській хаті Віра Володимирівна Зайченко мешкає і сьогодні.
Початкову освіту здобула в масанівській школі. Потім навчалася у Ново-Білоуській семирічці та Чернігівському медичному училищі. В 1954 р. юну медичну сестру відрядили на роботу до міста Зоринська Луганської області. Тут, на шахті «Никанор», дівчина пропрацювала один рік завідувачкою підземного медпункту і два роки фельдшером гірничорятувального загону, отримала середню освіту у вечірній школі робітничої молоді. У 1957 р. повернулася додому. Десять років була сестрою-вихователькою у дитячих яслах. У 1968 р. закінчила заочне відділення історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У серпні того ж таки року прийшла до Чернігівського історичного музею імені Василя Тарновського. Відтоді життя Віри Володимирівни Зайченко пов’язане з історією Чернігівщини, народною культурою і мистецтвом, музейною справою.
Віра Зайченко працювала у відділі сучасної історії, була завідувачкою науково-методичного відділу, вченим секретарем. Брала участь у створенні багатьох музеїв Чернігівської області. У 1978 р. вона очолила новостворений відділ народного декоративного мистецтва Чернігівщини, тематика якого була дуже близька їй, адже народилася у родині селян, добре знала і розуміла селянське життя, його культуру і традиції. Почалося створення музею: вивчена етнографічна колекція, розроблена наукова концепція і структура, здійснено десятки збиральницьких експедицій, 21 грудня 1979 р. у Чернігові відкрився Музей народного декоративного мистецтва Чернігівщини. Створений В.В. Зайченко музей користувався величезною увагою і любов’ю чернігівців і гостей міста, був надзвичайно затребуваним туристичним об’єктом, ним захоплювалися офіційні делегації; дуже популярними були підготовлені Вірою Володимирівною єдині в Україні екскурсії-концерти.
Віра Зайченко очолювала Музей народного декоративного мистецтва Чернігівщини впродовж майже 15 років. Саме тут найкраще проявися її організаторський хист, працьовитість, любов до обраної справи й історії Чернігівщини. Музей став українознавчим центром Чернігівщини: тут проводилися ґрунтовні лекції й екскурсії, організовувалися виставки і театралізовані дійства, з початком викладання у школах і вишах українознавства джерелом для вчителів за відсутності підручників слугували розроблені Вірою Володимирівною методичні порадники, консультації та уроки-екскурсії в музеї; тут разом із нею, жінки вивчали й опановували техніки чернігівської вишивки; тут консультували усіх охочих щодо чернігівського різьблення на дереві, народного костюму тощо. Організовані В.В. Зайченко гуртки народної вишивки для дорослих, школярів і студентів працювали у музеї та навчальних закладах. Завдяки її подвижницькій діяльності не перервалася нитка чернігівської вишивки, вона була збережена і відроджена, отримала нове життя. Чимало членів Чернігівського осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва стали знаними завдяки музею, який організовував виставки їхніх творів. У 1981 р. В.В. Зайченко прийняли до спілки й як майстриню-вишивальницю, де вона стала активним членом, обиралася до Малої ради – керівного органу Спілки. Створення Музею народного декоративного мистецтва Чернігівщини призвело до значної активізації діяльності Чернігівського історичного музею зі збирання пам’яток етнографії та формування збірки творів майстрів народного мистецтва як розділу художньої колекції, підтримувала в цій діяльності інші музеї області.
Високопрофесійний науковець Віра Зайченко дуже багато зробила для розвитку в Чернігівській області історико-краєзнавчих і етнологічних досліджень та впровадження їх у навчально-виховні і культурно-мистецькі проекти, адже в основі їх лежить знання і грамотне інтерпретування артефактів, стосується це чи-то музейних експозицій, чи-то виставок, чи-то фестивалів або спектаклів історичного та фольклорного спрямування. Своїми знаннями з усіма охочими В.В. Зайчнко щедро ділилася, оприлюднюючи широкому загалу власні наукові напрацювання. Її багатогранні здобутки стають джерелом для поступу наступних поколінь і торують дорогу подальшому розвитку Чернігівщини й у науковому, й у прикладному сенсі. Згадаймо лише укладені дослідницею каталоги вибійчаних тканин, старовинних коштовних поясів, плахт, скринь, жіночих головних уборів, вишитих сорочок, інтер’єрних і обрядових тканин, фарфору і фаянсу, виробів з бісеру, статті про одяг козацької старшини ХVІІІ ст., про копітку вишивку черниць або про обряд весілля в с. Масани на початку ХХ ст. А її внесок у дослідження, збереження, популяризацію і розвиток вишивки Чернігівщини неможливо переоцінити. Явищами наукового і культурного життя не лише Чернігівщини, а всієї України стали написані нею на основі опрацювання колекції Чернігівського обласного історичного музею ім. В.В. Тарновського та багаторічних польових досліджень монографії «Вишивка Чернігівщини» (2010, перевидання 2019), «Вишивка Чернігівщини. Рушники. каталог колекції Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського» (2018) – перший серед подібних досліджень українського музейництва; чекає на свого видавця «Народне вбрання Чернігівщини», каталог гаптованих творів, каталоги вишиваних жіночих і чоловічих сорочок, фартухів, спідниць, каталог фарфору і фаянсу із музейного зібрання. Музей, який відверто не встигав за Вірою Володимирівною іще довго буде у неї у боргу.
Віра Володимирівна Зайченко єдиний в Україні дослідник, який на високому фаховому рівні опікувалася традиційною чернігівською вишивкою й не тільки нею, а й іншими видами мистецтва вишивання. У 2001 р. побачив світ каталог «Вишивка козацької старшини ХVІІ–ХVІІІ століть: каталог колекції Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського». Він став першим, і наразі залишається єдиним, подібним виданням в Україні, взірцем для опису вишивок, щодо яких на той час не існувало навіть усталеної термінології, тож В.В. Зайченко не просто ввела до наукового обігу витвори української культури ХVII–ХVІІІ ст., завдяки її праці назва «вишивка козацької старшини» стала широко вживаною, нормою у середовищі мистецтвознавців і аматорів. Виданий окремо української, англійською й французькою мовами каталог сприяв популяризації України й Чернігівщини у світі. А альбом «Вишивка козацької старшини ХVІІ–ХVІІІ століть. Техніки» (2006) став настільним посібником для вишивальниць і відразу ж – бібліографічною рідкістю. Сьогодні видавництво «Родовід» береться перевидати цю працю.
Звернулась Віра Зайченко і до дослідження ще однієї галузі вишивки, притаманної й Чернігівщині, – гаптування: дослідила музейну колекцію, визначила осередки, де на Чернігівщині було розвинене це мистецтво, опублікувала чимало статей та створила ряд виставок на цю тему, а нині видавництво «Родовід» працює над підготовкою до видання цього каталогу.
В.В. Зайченко багато робила для дослідження і популяризації як матеріальної культури українського народу, так і нематеріальної спадщини – свят, обрядів, традицій. Очолювала секцію фольклору та етнографії обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Збирала народну пісенну творчість, була учасницею низки фольклорних колективів, разом з В.Г. Бойком і К.Я. Арап на основі записів О.П. Довженка підготувала програму «Мамині пісні». Обстоювала збереження і розвиток народних промислів. Консультувала організаторів театралізованих, видовищних масових заходів з питань чернігівської народної автентики, розробила ескізи костюмів для народного хору «Менщина», долучилася до вишивання «Рушника Національної Єдності» тощо. Як добре знаного і поважаного історика, культуролога, музейника і мистецтвознавця Віру Володимирівну постійно запрошували до участі у радіо- і телепрограмах. Була членом журі і науковим консультантом Всеукраїнської історико-етнографічної експедиції учнівської та студентської молоді «Україна вишивана», читала лекції для слухачів безкоштовних курсів української мови.
Віра Зайченко є членом Національної спілки краєзнавців України, учасницею багатьох наукових конференцій. Її дослідження публікуються у наукових збірниках, фахових журналах, вміщені в ЕСУ, виходять окремими виданнями. Загалом науковий доробок дослідниці складає – понад 140 публікацій. Він гідно поцінований фаховою спільнотою на Львівському форумі видавців, Книжковому Арсеналі, І, ІІ, ІІІ, V Всеукраїнських музейних фестивалях, акції «Музейна подія року».
Кілька років тому тяжка хвороба поклала Віру Володимирівну Зайченко до ліжка. Дуже важко, але Віра Зайченко не здається і бореться. У своїх рідних Масанах вона пережила пекельні лютий і березень, другу свою війну.
Вітаючи Віру Володимирівну Зайченко із ювілеєм, просимо лишень одного – світ із своїми негараздами, хворобами, війнами і стражданнями, все ж таки заслуговує на те, щоб Ви жили і трималися нього. Наші молитви за Ваше здоров’я, шановна Віра Володимирівна. Віримо, що вони будуть почуті. Тримаймося!
Сергій ЛАЄВСЬКИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |