Випадок із дверима

«А як ви познайомилися зі своїм чоловіком?» – запитав я її наостанок.
«Цілком випадково. Але це був особливий випадок».

«Чим особливий?»
«Випадковий столяр виготовив двері на випадок, що хтось їх купить. І випадково, коли врізав замок, поранив свердлом руку. Час був пізній, але поряд випадково мешкав старий лікар, випадково в минулому військовий хірург. Він обробив і зашив рану. На останній перев’язці столяр сором’язливо сказав, що хотів би якось віддячитися. «Подякою для мене буде те, що таких випадків з вами більше не траплятиметься», – засміявся лікар. Столяр на те сказав, що в нього випадково завалялися нові двері і він міг би поміняти ці старі, бо вони вже геть плохенькі. Так лікар-пенсіонер випадково розжився на найкращі двері в комунальному будинку. Дубові, різьблені, покриті бджолиним воском. Вони так загадково пахли, що це принаджувало комах і котів. І не тільки, як виявилося…

Того літа, у першу відпустку, я випадково гостювала в цій квартирі, бо старий хірург доводився мені випадково рідним дідусем. А його дружина – рідною бабусею. Вона казала: «Нашій Лялі вже треба думати про одруження». – «Не поспішай. Наша Ляля – особливий випадок», – казав дідусь.
Одного дня в двері хтось подзвонив. На порозі стояв молодий чоловік.
«Ой, вибачте, я випадково помилився дверима…»
«Нічого, буває».

А той стоїть наче вкопаний і дивиться на мене.
«Кого ви шукаєте?» – питаю.
«Мабуть, я вже знайшов…»
А через півроку ми одружилися».
«Справді цікавий випадок».

«А головне – особливий, – сміється. – Мій дід, ще той філософ, казав: «Випадок – це псевдонім Бога, коли той не хоче ставити свій автограф».

Мирослав Дочинець. "Єдин".

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ