Коли відродиться Максаківський монастир?
Від старовинного монастиря, початки якого губляться в літописних завіях часу, тут залишилися понівечена дзвіниця, будинок ігумена, рештки мурів, дві здичілі грушки з колись розкішного монастирського саду та високе небо, яке, здається, ще тримає на собі молитви насельників. І серед них - ігумена Димитрія Туптала, який згодом увійде в православну історію України і Росії під ім'ям митрополита Ростовського. Тут він почав писати знамениті житія святих - "Четьї-Мінеї", сюди він погодився піти ігуменом у відповідь на настійливі прохання преосвященнішого Лазаря Барановича, митрополита Чернігівського, Новгородського і всієї Сівери. Віддаленість Максаківського монастиря від зваб світу цього і стала причиною, з якої син 90-літнього козацького сотника Туптала погодився прийняти ігуменський сан.
Місця тут і зараз гарні. Небо, простір Придесення, намолені руїни знову кличуть до молитви. Тому і перший молебень до святого Димитрія Ростовського, відслужений тут священиком Євгеном Ордою за участі іподиякона Сергія Зезуля, був тут природнім, як ця земля. З благословення Никона - єпископа Чернігівського і Ніжинського, хай Господь упокоїть душу його, тут буде відроджено чоловічий монастир Української Православної Церкви Київського патріархату. Вже є перші бажаючі чернечого постригу, є рахунок у банку для збору пожертв - роботі тут не видно кінця. Два храми - Спасо-Преображенський та Введенський знищені радянською владою: з монастирської цегли виклали Менську школу імені Леніна. Не змогли повалити тільки дзвіницю - як не довбали, як не били, а вона стоїть і досі нагадуванням, болем, молитвою, знаком навернення і повернення до віри дідів і прадідів. Дасть Бог, може стати і знаком духовного відродження цього краю. Принаймні, видно дзвіницю ген здалеку, з усіх під'їздів та підходів - що з Десни, що з лугу, що з села чи хутора.
Максаківський монастир відновлений (час заснування невідомий) 1642 року монахами Трубчевського монастиря, який тоді належав до Київської митрополії. Ченці не захотіли жити під Москвою, а, як говорив Адам Кисіль, каштелян київський, "пребывая верными республике и не желая быть не в другом подданстве", прийшли до нього, як представника влади Речі Посполитої, і попросилися тут жити. Автор нарису про Максаківський монастир в "Черниговских епархиальных ведомостях" 1864 року говорить, що, мабуть, ці ченці і раніше жили в Максаківському монастирі, тобто до 1608 року, коли цей край перейшов під владу польську.
Таким чином Адам Кисіль надав біженцям від московської влади "маетность Максаки", бо монастиря вже не було, тільки слід. 1646 року воєвода у книги гродські новгород-сіверські вписує фундуш, за яким дарує монастирю села Холми, Красний Став, Ядути, Прачі, Високе. Це ж потверджує і його передсмертний заповіт, писаний "в замку менскім". Гетьмани також дбають про Максаківський монастир. Богдан Хмельницький 1654 року видає два універсали на захист його прав: "сурово приказуєм аби жаден з войськ наіменшоє кривди и перешкоди в лісах і сіножатях пред тим здавне до монастира Максаковского належачих чинить не важился". А через два роки наказує ніжинському наказному полковнику Роману Каторжному:" Як би вшелекіє пожитки з тих сіл до монастира цале доходили і селяне в універсалах наших положенниє послушними були, до чого и пан полковник Иван Ничипорович (Золотаренко - Авт.) нєжинський полковник втручатись не мєл". Виходить, були випадки, коли не цілими до монастиря пожитки доходили - та й що дивного, коли йшла війна? Дивно, що і в час війни гетьман дбав про монастир.
Щоправда, гетьмани і відчитували, коли вважали, що монахи втручалися не в свої справи. Так ігумен Герман Кердановський, "взявши смелость тую непотребную", наважився "мужиков в козаки вписовати". Це був 1689 рік і хтозна, що дало тую смілость - чи не утиски тих же мужиків, що тільки й могли порятуватися в козацькому стані? Монастир був багатим 1785 року, мав 6 млинів, 3 винних заводи, 17 рибних озер. Рибу, в основному, споживали самі (пости довгі!) - продавали всього на 50 рублів у рік. Багатим був і духовно: 1864 року в ньому 7 євангелій, одна з них у срібному окладі, книги видань 1595,1624 та інших років. А року 1748 в монастирі було 116 книг російською, латинською і слов'янською мовами та 40 - польською. Головний Преображенський храм мав ще два приділи на хорах - Успіння Богородиці та первомученика Стефана. Трапезна Введенська церква мала ще приділ Вознесіння.
Ігуменів відомо більше десяти, деякі з них - Калліст Меновський, Іосиф Бєліцький, Гедеон Марковський, Іоасаф Квітницький та Ігнатій Бузановський поховані в обителі.
Цікаві долі закидали цікавих людей до Максаківського монастиря. І то були люди не рядові для свого часу, такі, що мали вагу і вплив, як і у Києві, так і в північній столиці тодішньої імперії. Як, скажімо, ігумен Ігнатій Бузановський.
Рік і місце його народження невідомі. Доля починає простежуватися з Києво-Могилянської Академії, після закінчення якої він тут же викладав курс риторики "Накопичення риторичних настанов з різними практичними заняттями для вжитку православному українському юнацтву, викладене в Академії Києво-Могилянській в році з 1729 на 1730". Це був той благословенний час, коли кожен викладач мав написати свій власний підручник, бо не існувало грифів на зразок "Рекомендовано міністерством освіти". Час московської уніфікації ще не дійшов до Києво-Могилянської Академії і вона, як всі європейські університети, мала автономію.
До цього часу, певно, треба віднести і вірш Бузановського про гетьмана Богдана Хмельницького, де прославляється "великодушний Хмельницький і істинний Марса нащадок", "вождь із вождів", "наче звірюку якусь шляхту приборкав, розбив". Хоча, знову ж, як вважає відома дослідниця історії Києво-Могилянської Академії Зоя Хижняк, авторство Бузановського - орієнтовне. Та все ж, навіть якщо воно й приписуване, то таки свідчить про високий освітній рівень Ігнатія Бузановського.
Указом правлячого Синоду його викликають до Санкт-Петербурга з Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря і направляють на пастирську службу в сухопутний шляхетний кадетський корпус. Та душа рветься на рідну Україну, до дорогих православній душі святинь Києва - з холодного і туманного міста Петра, зведеного на кістках тисяч українських козаків. Через неповних чотири роки Ігнатій Бузановський повертається додому з правом отримання настоятельського місця в якомусь монастирі в Україні. Це був 1743 рік. Живе в Михайлівському Золотоверхому, не поспішаючи за призначенням і, певно, не рвучися за керівними посадами. Та 1745 року його призначають ігуменом Максаківського Спасо-Преображенського монастиря, яким він керує до січня 1748 року. В цьому ж монастирі й помирає і тут же похований. Його могила, як і поховання інших максаківських ігуменів, можуть відкритися, якщо почнуться археологічні розкопки. І якщо вони не знищені, звісно, безбожним часом.
Зберегла історія й ім'я ще одного насельника цього монастиря - Добрина, чернече ім'я якого Пахомій. Він також навчався в Києво-Могилянській Академії і до 1740 року вже ієромонах Максаківського монастиря . Рік і місце його народження також невідомі, але язичницьке ім'я вказує на ймовірне походження з глухих сіверських лісів. Згаданого року Пахомія викликано до Москви і 1742 року направлено у Псков "для обученія ставлеников", тобто тих, хто постригався в священики. Там його призначають ігуменом Любятово-го Миколаївського монастиря, а 1750 року переводять архімандритом Клопського Троїцького монастиря вже у Новгородській єпархії. 1751 року - архімандрит В'яжицького монастиря, з 1758 року керує Валдайським Іверським Богородицьким монастирем все у тій же Новгородській єпархії. Відомо рік його смерті -1769. Холодна північна земля Росії прийняла тіло українського молільника, що починав свій духовний шлях з максаківських берегів тихоплинної Десни.
Після закриття в 1786 році російською синодальною (читай - імператорською) владою монастир використовувався, як притулок для душевнохворих, а 1803 відновлений для єдиновірців з приписною Никодимовою пустинню. В цей час відбувалося там всяке - так 1810 року святитель Михаїл сурово відчитує монахів Максаківського монастиря, де "многое происходит такое, что не сходственно ни с смиренным духом монашеского звания, ни с иноческими обязанностями касательно воздержания, чистоты и непорочности". Чашу терпіння владики переповнило, що казначей ієромонах Іов, "упившись пьянственно, причинил некоторым из братий бой, поступая со всеми буйственно". Природньо, що владика наказує здати касу, прибути на розправу, а мирянина з Новозибкова, що з ним пив монах, вигнати з обителі. Що ж, яке суспільство - така і церква.
1829 року монастир стає жіночим, і ігуменя Олександра наводить лад. Вже 1864 року монастир має 130 сестер і добру репутацію.
Для захисту від татарських нападів монастир мав земляний вал і цілком схожий був на фортецю. При кам'яному будівництві монастир мав мур чотирикутної форми з вежами і надбрамною дзвіницею. З 1776 року тут жив Константинопольський Патріарх Серафим, який втік з Туреччини від мусульманських переслідувань.
... Коли придеснянські луки заливає весняна повінь - до місця монастиря можна добратися тільки на човні. Ідеальне місце для аскетичних подвигів. Сподобалось воно у фотографічних зображеннях і Патріарху Київському та всієї Руси-України Філарету. А відродження почалося завдяки благословенню єпископа Никона, який, на жаль, так і не побачив його втіленим у кам'яні форми храмів та мурів і келій. Проте зараз в чернігівському філіалі комерційного банку "Синтез" відкрито рахунок Максаківського Спасо-Преображенського монастиря, йде збір пожертв.
Цікаво, що керуючий банком, відомий чернігівський економіст Володимир Савченко спеціально зїздив на руїни монастиря, що зовсім не входило в його обов'язки, і був вражений красою місця, благословенного Богом для монастиря.
... Віруючі люди кажуть, що в діаметрі 30 кілометрів будь-якого намоленого монастиря не буває інфекційних хвороб, менше шкідників садовини та городини. Була б тільки щира молитва і неперестанна.
Василь ЧЕПУРНИЙ, "Чернігівщина incognita"
Місця тут і зараз гарні. Небо, простір Придесення, намолені руїни знову кличуть до молитви. Тому і перший молебень до святого Димитрія Ростовського, відслужений тут священиком Євгеном Ордою за участі іподиякона Сергія Зезуля, був тут природнім, як ця земля. З благословення Никона - єпископа Чернігівського і Ніжинського, хай Господь упокоїть душу його, тут буде відроджено чоловічий монастир Української Православної Церкви Київського патріархату. Вже є перші бажаючі чернечого постригу, є рахунок у банку для збору пожертв - роботі тут не видно кінця. Два храми - Спасо-Преображенський та Введенський знищені радянською владою: з монастирської цегли виклали Менську школу імені Леніна. Не змогли повалити тільки дзвіницю - як не довбали, як не били, а вона стоїть і досі нагадуванням, болем, молитвою, знаком навернення і повернення до віри дідів і прадідів. Дасть Бог, може стати і знаком духовного відродження цього краю. Принаймні, видно дзвіницю ген здалеку, з усіх під'їздів та підходів - що з Десни, що з лугу, що з села чи хутора.
Максаківський монастир відновлений (час заснування невідомий) 1642 року монахами Трубчевського монастиря, який тоді належав до Київської митрополії. Ченці не захотіли жити під Москвою, а, як говорив Адам Кисіль, каштелян київський, "пребывая верными республике и не желая быть не в другом подданстве", прийшли до нього, як представника влади Речі Посполитої, і попросилися тут жити. Автор нарису про Максаківський монастир в "Черниговских епархиальных ведомостях" 1864 року говорить, що, мабуть, ці ченці і раніше жили в Максаківському монастирі, тобто до 1608 року, коли цей край перейшов під владу польську.
Таким чином Адам Кисіль надав біженцям від московської влади "маетность Максаки", бо монастиря вже не було, тільки слід. 1646 року воєвода у книги гродські новгород-сіверські вписує фундуш, за яким дарує монастирю села Холми, Красний Став, Ядути, Прачі, Високе. Це ж потверджує і його передсмертний заповіт, писаний "в замку менскім". Гетьмани також дбають про Максаківський монастир. Богдан Хмельницький 1654 року видає два універсали на захист його прав: "сурово приказуєм аби жаден з войськ наіменшоє кривди и перешкоди в лісах і сіножатях пред тим здавне до монастира Максаковского належачих чинить не важился". А через два роки наказує ніжинському наказному полковнику Роману Каторжному:" Як би вшелекіє пожитки з тих сіл до монастира цале доходили і селяне в універсалах наших положенниє послушними були, до чого и пан полковник Иван Ничипорович (Золотаренко - Авт.) нєжинський полковник втручатись не мєл". Виходить, були випадки, коли не цілими до монастиря пожитки доходили - та й що дивного, коли йшла війна? Дивно, що і в час війни гетьман дбав про монастир.
Щоправда, гетьмани і відчитували, коли вважали, що монахи втручалися не в свої справи. Так ігумен Герман Кердановський, "взявши смелость тую непотребную", наважився "мужиков в козаки вписовати". Це був 1689 рік і хтозна, що дало тую смілость - чи не утиски тих же мужиків, що тільки й могли порятуватися в козацькому стані? Монастир був багатим 1785 року, мав 6 млинів, 3 винних заводи, 17 рибних озер. Рибу, в основному, споживали самі (пости довгі!) - продавали всього на 50 рублів у рік. Багатим був і духовно: 1864 року в ньому 7 євангелій, одна з них у срібному окладі, книги видань 1595,1624 та інших років. А року 1748 в монастирі було 116 книг російською, латинською і слов'янською мовами та 40 - польською. Головний Преображенський храм мав ще два приділи на хорах - Успіння Богородиці та первомученика Стефана. Трапезна Введенська церква мала ще приділ Вознесіння.
Ігуменів відомо більше десяти, деякі з них - Калліст Меновський, Іосиф Бєліцький, Гедеон Марковський, Іоасаф Квітницький та Ігнатій Бузановський поховані в обителі.
Цікаві долі закидали цікавих людей до Максаківського монастиря. І то були люди не рядові для свого часу, такі, що мали вагу і вплив, як і у Києві, так і в північній столиці тодішньої імперії. Як, скажімо, ігумен Ігнатій Бузановський.
Рік і місце його народження невідомі. Доля починає простежуватися з Києво-Могилянської Академії, після закінчення якої він тут же викладав курс риторики "Накопичення риторичних настанов з різними практичними заняттями для вжитку православному українському юнацтву, викладене в Академії Києво-Могилянській в році з 1729 на 1730". Це був той благословенний час, коли кожен викладач мав написати свій власний підручник, бо не існувало грифів на зразок "Рекомендовано міністерством освіти". Час московської уніфікації ще не дійшов до Києво-Могилянської Академії і вона, як всі європейські університети, мала автономію.
До цього часу, певно, треба віднести і вірш Бузановського про гетьмана Богдана Хмельницького, де прославляється "великодушний Хмельницький і істинний Марса нащадок", "вождь із вождів", "наче звірюку якусь шляхту приборкав, розбив". Хоча, знову ж, як вважає відома дослідниця історії Києво-Могилянської Академії Зоя Хижняк, авторство Бузановського - орієнтовне. Та все ж, навіть якщо воно й приписуване, то таки свідчить про високий освітній рівень Ігнатія Бузановського.
Указом правлячого Синоду його викликають до Санкт-Петербурга з Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря і направляють на пастирську службу в сухопутний шляхетний кадетський корпус. Та душа рветься на рідну Україну, до дорогих православній душі святинь Києва - з холодного і туманного міста Петра, зведеного на кістках тисяч українських козаків. Через неповних чотири роки Ігнатій Бузановський повертається додому з правом отримання настоятельського місця в якомусь монастирі в Україні. Це був 1743 рік. Живе в Михайлівському Золотоверхому, не поспішаючи за призначенням і, певно, не рвучися за керівними посадами. Та 1745 року його призначають ігуменом Максаківського Спасо-Преображенського монастиря, яким він керує до січня 1748 року. В цьому ж монастирі й помирає і тут же похований. Його могила, як і поховання інших максаківських ігуменів, можуть відкритися, якщо почнуться археологічні розкопки. І якщо вони не знищені, звісно, безбожним часом.
Зберегла історія й ім'я ще одного насельника цього монастиря - Добрина, чернече ім'я якого Пахомій. Він також навчався в Києво-Могилянській Академії і до 1740 року вже ієромонах Максаківського монастиря . Рік і місце його народження також невідомі, але язичницьке ім'я вказує на ймовірне походження з глухих сіверських лісів. Згаданого року Пахомія викликано до Москви і 1742 року направлено у Псков "для обученія ставлеников", тобто тих, хто постригався в священики. Там його призначають ігуменом Любятово-го Миколаївського монастиря, а 1750 року переводять архімандритом Клопського Троїцького монастиря вже у Новгородській єпархії. 1751 року - архімандрит В'яжицького монастиря, з 1758 року керує Валдайським Іверським Богородицьким монастирем все у тій же Новгородській єпархії. Відомо рік його смерті -1769. Холодна північна земля Росії прийняла тіло українського молільника, що починав свій духовний шлях з максаківських берегів тихоплинної Десни.
Після закриття в 1786 році російською синодальною (читай - імператорською) владою монастир використовувався, як притулок для душевнохворих, а 1803 відновлений для єдиновірців з приписною Никодимовою пустинню. В цей час відбувалося там всяке - так 1810 року святитель Михаїл сурово відчитує монахів Максаківського монастиря, де "многое происходит такое, что не сходственно ни с смиренным духом монашеского звания, ни с иноческими обязанностями касательно воздержания, чистоты и непорочности". Чашу терпіння владики переповнило, що казначей ієромонах Іов, "упившись пьянственно, причинил некоторым из братий бой, поступая со всеми буйственно". Природньо, що владика наказує здати касу, прибути на розправу, а мирянина з Новозибкова, що з ним пив монах, вигнати з обителі. Що ж, яке суспільство - така і церква.
1829 року монастир стає жіночим, і ігуменя Олександра наводить лад. Вже 1864 року монастир має 130 сестер і добру репутацію.
Для захисту від татарських нападів монастир мав земляний вал і цілком схожий був на фортецю. При кам'яному будівництві монастир мав мур чотирикутної форми з вежами і надбрамною дзвіницею. З 1776 року тут жив Константинопольський Патріарх Серафим, який втік з Туреччини від мусульманських переслідувань.
... Коли придеснянські луки заливає весняна повінь - до місця монастиря можна добратися тільки на човні. Ідеальне місце для аскетичних подвигів. Сподобалось воно у фотографічних зображеннях і Патріарху Київському та всієї Руси-України Філарету. А відродження почалося завдяки благословенню єпископа Никона, який, на жаль, так і не побачив його втіленим у кам'яні форми храмів та мурів і келій. Проте зараз в чернігівському філіалі комерційного банку "Синтез" відкрито рахунок Максаківського Спасо-Преображенського монастиря, йде збір пожертв.
Цікаво, що керуючий банком, відомий чернігівський економіст Володимир Савченко спеціально зїздив на руїни монастиря, що зовсім не входило в його обов'язки, і був вражений красою місця, благословенного Богом для монастиря.
... Віруючі люди кажуть, що в діаметрі 30 кілометрів будь-якого намоленого монастиря не буває інфекційних хвороб, менше шкідників садовини та городини. Була б тільки щира молитва і неперестанна.
Василь ЧЕПУРНИЙ, "Чернігівщина incognita"
| Читайте також |
| Коментарі (0) |