реклама партнерів:
Головна › Новини › СУСПІЛЬСТВО

Він був моїм учителем

До 80- річчя видатного захисника української мови Анатолія Погрібного

Власне, він був учителем усієї української України -- завдяки радіопередачам про мову його знали і на Донбасі, і в Криму, і на Слобожанщині, і на Волині. Але для мене особисто Анатолій Погрібний був ще й університетським викладачем, старшим товаришем по "Просвіті" і, звісно, земляком.

Адже Анатолій Григорович Погрібний родом із села Мочалище недавнього Бобровицького району. А в останнє радянське десятиліття в Київському університеті імені Т.Шевченка викладав нам, студентам журналістики, українську літературу. І робив це майстерно -- скажімо, саме завдяки Погрібному я нормально прочитав Тичину. В школі ж його подавали до зубовного скреготу нудним, партійним і нецікавим. А тут Погрібний показав ніжну душу, залякану совєтчиною. "Від кларнета твого пофарбована дудка осталась..." -- писав про Тичину Евген Маланюк.

В університеті у нас були два викладачі, лекції яких часто закінчувалися студентськими оплесками і вставанням -- я сумніваюся чи є тепер така практика поваги. Один це – Микола Хмелюк, що відсидів у концтаборі і блискуче читав в університеті російську літературу, олюднюючи її. А другий – Анатолій Погрібний. Українська і російська літератури були на рівних попри нав’язування імперської культури.

Від Всеукраїнського педагогічного товариства імені Г.Ващенка я навіть медаль отримував -- сподіваюсь, що не "по блату", бо голова цього товариства Анатолій Григорович Погрібний був таки принциповою людиною. Тому й активно працював у товаристві "Просвіта". А його робота першим заступником міністра освіти лишилася не просто світлою плямою, а доброю борозною на освітянській ниві. Для Чернігівщини він прислужився не тільки першими комп’ютерами в школи, але й допомогою у найменуванні школи в селі Олешня, на батьківщині Софії Русової, її мінем. Ех, якби нам тоді вдалося відстояти Погрібного в міністерському кріслі, а не цього українофоба Табачника!

Анатолій Григорович Погрібний появився на світ 3 січня 1942 року, а покинув — у жовтні 2007 року після тяжкої хвороби. Батько його загинув на фронті у 1941, так і не побачивши сина. А мати, Софія Зимбалевська, вчителька, прожила довге життя, аж до 2002 року. Гадаю, що і в село Мочалище, на батьківщину, Анатолій Григорович тривалий час їздив саме завдяки матері. За спогадами поетеси і його землячки Тетяни Череп-Пероганич, там, над гаражем, він збудував другий поверх, який і став його літнім кабінетом.

Професор Анатолій Погрібний був літературознавцем, який, скажімо, відвойовував з непам’ятства імена Бориса Грінченка та Якова Щоголіва. Але багатьом запам’ятався саме на посаді першого заступника міністра освіти незалежної України — фактично, він був міністром.

А знаєте, як приємно було засідати в Головній раді всеукраїнської «Просвіти» зі своїми викладачами Анатолієм Погрібним та Олександром Пономарівим! Тим паче, що й по характеру професор Погрібний був мені близьким — запальним, нетерпимим до антиукраїнської нечисті. Я радий був одного разу приймати його і в історичному приміщенні чернігівської «Просвіти» по вулиці Хлібопекарській, 10. Ціную і нагороду Всеукраїнського педагогічного товариства імені Григорія Ващенка, яку вручав професор Погрібний…

Його радіопередачі на захист нашої мови «Якби ви вчились так, як треба» — важливі й сьогодні. Тут ми вже чуємо не тільки гарячого в захисті мови, але й розважливого за впливом на слухача оратора. Ці передачі можна «крутити» й сьогодні… На жаль, вони досі актуальні.

Василь ЧЕПУРНИЙ

На фото автор допису на вечорі пам’яті Анатолія Погрібного.



Теги:Василь Чепурний, Анатолій Погрібний, Просвіта, українська мова


Читайте також






Коментарі (1)
avatar
1
Правильно відмінювати: Щоголева, Пономаревим.
avatar