Романтик української мови відійшов на ниви Господні
Як повідомив його онук Михайло Кублій, сьогодні на 89-у році життя помер видатний український мовознавець, дослідник Голодомору українців , автор численних підручників з української мови професор Іван Пилипович Ющук.
Його би правильніше називати не мовознавцем (мову- то він, безсумнівно, знав досконало), але – Захисником мови.
Той лицарський порив, підтримуваний і у немолодому віці незнищенною ідеєю української нації, живив не тільки самого Івана Пилиповича, але й довколишній люд, що з ним стикався. Певно, живив і його самого. Бо, скажімо, у поважному віці їхати з доброго оголошення на чернігівську просвітянську конференцію – то таки треба мати надих добрий. Його вперте і дещо наївне відстоювання способів поширення мови на зібраннях Головної ради "Просвіти", зчасту ігнороване, на жаль, - також виявнювало образ Лицаря. Але не Дон- Кіхота, бо насупріч йому стояли не вітряки, а злобні вороги чи ліниві малороси...
З Черніговом його пов’язувало ще й приятелювання з поетом Дмитром Куровським, який у глухі часи брежнєвщини писав грізно і відчайно: «Як мій народ від мови відречеться, то й я тоді від нього відречусь!».
Волиняк, батько якого встиг послужити у польській армії, Іван Ющук вивчав чеську і сербську мови, а кандидатську дисертацію захистив по Тарасу Шевченку – як він представлений у літературах колишньої Югославії. А за українські переконання його звільняли з Інституту літератури імені Т.Шевченка. Його погляд на нинішню ситуацію в його словах: « Україна ще перебуває в стані колонії. І керівники поводяться як колонізатори. І про цю землю і людей їм байдуже».
Натрудилися, Іване Пилиповичу, спочивайте з миром!
Василь ЧЕПУРНИЙ
Його би правильніше називати не мовознавцем (мову- то він, безсумнівно, знав досконало), але – Захисником мови.
Той лицарський порив, підтримуваний і у немолодому віці незнищенною ідеєю української нації, живив не тільки самого Івана Пилиповича, але й довколишній люд, що з ним стикався. Певно, живив і його самого. Бо, скажімо, у поважному віці їхати з доброго оголошення на чернігівську просвітянську конференцію – то таки треба мати надих добрий. Його вперте і дещо наївне відстоювання способів поширення мови на зібраннях Головної ради "Просвіти", зчасту ігнороване, на жаль, - також виявнювало образ Лицаря. Але не Дон- Кіхота, бо насупріч йому стояли не вітряки, а злобні вороги чи ліниві малороси...
З Черніговом його пов’язувало ще й приятелювання з поетом Дмитром Куровським, який у глухі часи брежнєвщини писав грізно і відчайно: «Як мій народ від мови відречеться, то й я тоді від нього відречусь!».
Волиняк, батько якого встиг послужити у польській армії, Іван Ющук вивчав чеську і сербську мови, а кандидатську дисертацію захистив по Тарасу Шевченку – як він представлений у літературах колишньої Югославії. А за українські переконання його звільняли з Інституту літератури імені Т.Шевченка. Його погляд на нинішню ситуацію в його словах: « Україна ще перебуває в стані колонії. І керівники поводяться як колонізатори. І про цю землю і людей їм байдуже».
Натрудилися, Іване Пилиповичу, спочивайте з миром!
Василь ЧЕПУРНИЙ
Читайте також |
Коментарі (0) |