Війна починається з дулі...

Війна — це нe тільки кулі,
Що влучають в живі мішені.
Війна починається з дулі
В кишені.

Бо гривні, від поту солоні,
Злітають з кишень у повітря,
Збиваються в зграї, у хмари, в мільйони,
В мільярди й сідають на Кіпрі.

А далі дівчисько убоге
Сідає до дяді в тачку.
И війна починається з того:
Не з бідності, а з подачки;

З дитячої віри дяді,
В якого також є діти
І голова вже сива,
Що дівчина не тільки сяде

І буде не просто радіти,
А буде дуже щаслива.
Війна — це посмішка хтива,
Націлена в об єктиви;

Війна — обіцянок тонни,
Спрямовані в мікрофони;
Побори в лікарні і в школі,
І дурних телешоу приколи;

Це рев вдови у подушку
І регіт братви нам в душу.
Вчимося, брати й сестрички,
Як брата зробити катом.

Війна — звичайнісінька звичка
До того,
До чого не можна звикати.
Ти біля екрану плакав,
Ти співчуваєш втратам,
Та якщо тобі дати на лапу,
То не так уже сумно, правда?

Ти ділиш відкат
Чи збиваєш літак,
Однаково — кат:
І так, і так.

Ти скажеш — стріляєш не ти,—
І не треба. Лише оціни,
Хто й що для тебе оплатив
У ринкових цінах війни:

Новеньку «Тойоту Камрі» —
Відірваними руками,
Поїздку сім'ї на Багами —
Ампутованими ногами,
А коктейль із гуавовим соком —
Вибитим оком.

Згадай, що так само неквапом,
Як коктейлі крізь соломину,
Стікають останні краплі
Крові із рани від міни.

Приємно зайняти посаду,
Коли в тебе трупи позаду?
Ти можеш цього не хотіти,
Ти можеш над цим хихотіти,
Та твоєму комфорту ціна —
Труна.

Війна як факт — річ уперта,
Як шанс позбутися паразита:
В тобі щось мусить нарешті вмерти,
Щоб зрештою міг ти жити.

Олексій МАСЛОВ