Алича

«Але поки у мене є ще оця алича – то
Це означає, що є що мені втрачати.
Звідси висновок: є що і захищати у свою чергу.
І ось там, за аличею, я подумки по землі відчеркую
Свою територію. Це рамка, межа, кордон.
І я не пропущу тебе через межу, пардон», –
Так бурмоче людина в футболці й штанях на койці в палаті,
По якій швидко рухається жінка в зеленому халаті,
Підвозячи крапельницю, підключаючи систему,
Щулячись на шкалу мілілітрів. На тему
Марення пацієнта вона не звертає уваги, хіба що чує
Щось про якусь межу і якусь аличу. Є
Справді там за вікном дерево все в плодах.
«Сестро, мені вже здалося, у мене «поїхав дах»:
Начебто я розмовляв невідомо з ким,
І невідоме відповідало мені людським
Голосом. Ти вже пробач. Я прийшов до тями», –
Мешканець каже палати і простирадло тягне
На стегна. «Соромиться – жити буде», – думає собі
Сестра, а потім уже в другій особі
Вголос вона промовляє те ж саме майже,
Тільки коректніше трохи, а саме каже:
«Ні, це нічого. Марення – це в Вас від жару.
Бореться організм. І доктор теж так вважає».
«Дякую, моя мила», – відповідає хворий.
Його блискучі очі дивляться вгору.
Але погляд падає, як секундна стрілка,
Стрімко – як тільки сестра виходить. Як тільки.
«Ні, ти все-таки там, за садом, у засідці», – він знов починає. –
«Ця дівчинка просто мала ще, нічого не знає.
Не відчуває тебе, але мене не обдуриш.
Лікарня – це, може, й добре, та не процедури –
Це я не пущу тебе», – пересохлий шепоче рот. –
«Я переможу. Це межа, це кордон, це фронт.
Я знаю й себе, й тебе. Скільки б ти не міняв личин, –
У свій сад я тебе не пущу, я не здам тобі аличі».

Олексій МАСЛОВ 28 липня 2016 р.