Відбулись наукові читання «Ті суворі горді роки»: до 65-річчя Перемоги

21 квітня 2010 р. проведено наукові читання «Ті суворі горді роки»: до 65-річчя Перемоги» під час засідання клубу «Краєзнавець» у Чернігівській державній обласній універсальній науковій бібліотеці ім. В.Г.Короленка.
У заході взяли участь науковці, краєзнавці, вчителі історії та бібліотечні працівники м. Чернігова та області, студенти вищих навчальних закладів обласного центру, представники ЗМІ.
Організатори: головне управління культури, туризму і охорони культурної спадщини Чернігівської облдержадміністрації,
Чернігівська державна обласна універсальна наукова бібліотека ім. В.Г.Короленка
за сприяння Українського інституту національної пам’яті.

Від імені голови Державного комітету України у справах ветеранів Ігоря Плосконоса уповноважений в області Анатолій Кирилюк, а від в.о. голови Українського інституту національної пам’яті, фронтовика Ігоря Юхновського представник у області Сергій Бутко побажали успіху у справі дослідження історії Перемоги й гідного вшанування пам’яті захисників і жертв від нацистського тоталітаризму.

Доцент Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка, кандидат історичних наук Тамара Демченко у своїй доповіді «Роль щоденника Олександра Довженка у формуванні історичної пам’яті про Другу світову війну» наголосила на трьох лініях, які проглядаються в щоденнику нашого земляка.

У першій, німецькій лінії, автор зосереджує увагу на гітлерівських злочинах, зокрема, про знущання над жінками. У другій, радянській, автор підкреслює мужність і героїзм радянських військ. Водночас наголошує на злочинній сутності радянської влади. Зокрема, він пише як його батько проклинав Сталіна. Довженко вводить такий неологізм як «дуроводство». Третя лінія – українська. Це те, що найбільше болить авторові. Трагедію 1941,1942, 1943 років автор показує як продовження трагедії, що сталася в 1917-1919 роках, говорячи, що «горе навчило історії». Наш співвітчизник глибоко переживає за те, що сталося з Україною – «зруйнована Україна і бідні, зґвалтовані, опоганені, збіднілі людські душі». О.Довженко, побувавши на параді Перемоги, записав про те, що пам’ять про загиблих знехтувана, «30-40 млн. героїв ніби провалилися в землю, …. чого ж лилися з неба сльози?». Говорячи про війну, автор пише, що для України це трагедія космічного рівня.

Методист Корюківської центральної бібліотечної системи Людмила Письменна у доповіді «Березнева трагедія Корюківки» розкрила сутність цього злочину проти людяності. Безпосередньою причиною знищення містечка разом із мешканцями став розгром 27 лютого 1943 р. німецького гарнізону у Корюківці радянськими партизанами з’єднання О. Федорова. Головна мета цієї акції – звільнення заручників із корюківської в’язниці, якими були члени родин партизан та підпільників. За наказом гітлерівського генерала Адольфа Хайзінгера вранці 1 березня 1943 р. Корюківку оточив есесівський каральний загін. Всіх мешканців зганяли в групи по 50-100 чол. в великі будинки церкви, театру, ресторану, земельного відділу і розстрілювали. Одночасно прочісували всі хати й околиці і вбивали жителів. Після знищення всіх знайдених корюківців карателі селище спалили. Очевидці казали, що дим і заграву від пожеж було видно у Щорсі, Сосниці і Холмах. Свою акцію карателі здійснили впродовж 1-2 березня 1943 р., а потім 9 березня, за розповідями свідків, ще поверталися для завершення знищення мешканців Корюківки. Наслідки гітлерівського злочину: вбито близько 7 тис. мешканців, спалено всі будівлі містечка крім цегляних.

Схожа трагедія немислимого масштабу сталася у Носівському районі Чернігівщини – наголосила у доповіді «Козари – наш вічний біль» завідуюча Козарської сільської бібліотеки – філіалу Носівської центральної бібліотечної системи Оксана Лопата. 11 березня 1943 р. гітлерівські карателі знищили село. Вбито 4800 мирних жителів. Згоріли всі будинки, дві школи, клуб, колгоспні будівлі. Замість села залишилася чорна пустка. Врятувалося тільки 400 чол. Так «традиційно» окупанти відповіли на дії радянських партизан.

В.о. заступника голови Чернігівської райдержадміністрації, голова районної організації Національної спілки краєзнавців України Андрій Курданов поінформував про діяльність Чернігівської районної державної адміністрації з відродження пам’яті про земляків, що зникли безвісти під час Другої світової війни. Краєзнавці Чернігівського району під час пошуку в архівах знайшли інформацію про долю своїх земляків не тільки в Україні та території колишнього СРСР, але й про їхню боротьбу та загибель в країнах Європи. Він звернув увагу, що в 1943 р. у с.Ведільци гітлерівські карателі знищили близько 800 мирних жителів як покарання за партизанські удари проти окупантів. І таких сумних прикладів на Чернігівщині багато.

Про джерела з історії Руху Опору в роки Другої світової війни у Державному архіві Чернігівської області, з яких дослідники встановили участь чернігівців, зокрема у окупованих нацистами країнах Європи, розповіла кандидат історичних наук, головний спеціаліст Чернігівського архіву області Анна Морозова.

Завідувач кафедри історії слов’ян Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка, доктор історичних наук, професор Сергій Лепявко продемонстрував унікальні фотокартки зруйнованого гітлерівськими окупантами Чернігова. Дослідник підкреслив, що 23-25 серпня 1941 р. німецька авіація розбомбила фугасними й запалювальними бомбами столицю Сіверського краю – знищено, спалено й пошкоджено біля 80% житлового фонду міста. За його оцінками, це одне з найбільших руйнувань міст шляхом повітряних ударів на території СРСР під час Другої світової війни.

Під час підбиття підсумків наукових читань модератор, головний бібліотекар краєзнавчого відділу, координатор масової роботи Чернігівської державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім. В.Г.Короленка Вікторія Солонікова повідомила, що у Чернігові ще з 70-х років минулого століття піклуються не тільки місцями поховань своїх захисників і жертв окупації, але й загиблих ворожих армій. Це європейська практика відновлення та збереження пам’яті. Необхідно вшановувати усіх загиблих цієї найкривавішої війни у світовій історії – цього вимагає людяність.