Від чого легка кров та легкість на душі

І знову – про їжу. Про те, що в нього завжди було на столі. Навіть тоді, коли не було хліба. Це – зеленина. Називав її «найціннішою їжею не за всі гроші світу». Можна сказати – задурно. Бо росте вона в городах, попідтинню й на пустирях. Віхтики зелені лежали біля ложки щоразу, коли ми сідали до столу. До споживання годилася вся зелень, але Андрій Ворон поділяв її за здоровою поживністю. На перше місце ставив хріницю сійну (крес-салат). Відтак ішла гіркувата красоля велика (настурція). Якщо додавати їх до їжі бодай жменьку щодня, то «будеш дихати на повні груди і яснішою стане голова». На третьому щаблі – листя буряка. Воно за поживними якостями переважає шпинат, кріп, салат, цикорій, петрушку, квасець-щавель, ревінь, розмарин, кульбабу і кропиву… Все це теж росло в нашому городчику і щодня потрапляло на стіл.

«У зеленині та ягодах, – казав він, – живий кисень. І від нього легка кров та легкість на душі.

Окремо – про крокуси. Вони росли на задвірках обійстя, під лісом, насаджені ним колись. Дідо Андрій називав їх «золотою травою» і сушив їхні «війки». Кілька тоненьких золотистих тичинок кидав для настою в гаряче молоко. Бувало, казав загадково: «Я не знаю нудьги, безсоння та лінощів, бо споживаю «шапран» (шафран). Він кріпить у тілесній і душевній утомі чоловіка і робить чарівною, привабною жінку. Таких жінок не проминають…»

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. "Золотий час. Одкровення карпатського знатника".