Талант годувати

І все-таки найбільший талант нашої матері - це талант годувальниці. Диву дивуєшся нині, як вона примудрялася зі своєї «крихтяної» вчительської зарплатні завжденно мати на столі для нас, синів, і чоловіка гарячі страви, закуски, салатки і десерти. А які чаї, компоти, узвари, кваси, морси, варення, конфітюри і цукати. І повна комора закруток, консервацій, солінь, сушінь, вуджінь… Це при тому, що воду доводилося носити з сусідського колодця, дрова з неблизького сараю, а торби тягнути в руках на околичну вулицю.

Життя її муштрувало і жорстко випробовувало на твердість, але на кухні, здавалося, вона по-особливому м‘якла серцем і сяяла лицем. Коло своїх рідних їдців. І раділа, наче благодаті, нашому доброму апетиту.
І так дотепер. У свої дев‘яносто два, коли знає, що хтось забіжить із дітей, онуків чи правнуків, аби вибрати щось свіженьке і смачненьке, яке з її мудрих рук обернеться «добрятиною» на столі.

В мої навідини ми завжди сидимо на кухні і говоримо про політику світу і філософію життя. І про страви-їди, звісно. Вона з неприхованою бентегою поспішає передати, залишити нам свої секрети куховарення.

А недавно мене буквально потрясли мамині слова, зронені тут же, на кухні:
«Знаєш, мені здається, що все, що ми робимо в цьому світі - це для того, щоби годувати і оберігати свою родину».

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ
Рукопис «Мамине вікно».