реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД

Вибухи в Дніпропетровську: що за ними?

30-Квіт-12 1312 0.0 1
Перше, що здивувало (якщо у нас чимось ще можна здивувати) в реакції на вибухи 27 квітня в Дніпропетровську, — це лавина версій трагедії. Власне, про версії в юридичному сенсі можна говорити, коли у слідства нагромадилась певна кількість фактів, інформації, і визначаються якісь напрями розслідування. Тут же радше треба говорити про припущення. І ось засилля їх свідчить, що ми живемо в суспільстві, де практично все й припустиме.
Версії, припущення висуваються не просто так, а задля того, щоб вказати на когось пальцем. Хоча логіка «Кому вигідно, той це і вчинив» доволі примітивна. Згадаймо, бодай, класичний афоризм про революції, які «задумують ідеалісти, здійснюють фанатики, а їх плодами користуються негідники». Бажаючих скористатися ніколи не бракувало, як і ось тут. І використання від перших же хвилин після трагедії пішло за повною програмою.

Доволі різку заяву зробила об’єднана опозиція вустами одного з лідерів — Арсенія Яценюка. Він заявив, що влада цинічно використала вибухи в Дніпропетровську, щоб провести засідання Верховної Ради і привести до присяги щойно обрану уповноважену з прав людини Валерію Лутковську. Хтось скаже: чи не дрібний це привід? Але нагадаймо, що на той момент, на ранок п’ятниці 27 квітня, пленарні засідання парламенту вже третій день блокувалися опозицією з вимогою допустити їхніх депутатів до зустрічі з Юлією Тимошенко і провести розслідування інформації про її побиття в колонії. Відтак було зірвано і складання присяги обраної голосами коаліції Лутковської, яку опозиція вважає прислужницею влади, а не захисником прав громадян.

Зовні все було в руслі цієї версії. Правляча більшість таки ж провела у п’ятницю пообіді засідання парламенту, хоч президія і трибуна Ради й далі були заблоковані. Засідання пройшло-таки у залі парламенту, а в якості «президії» послужили крісла депутатів. Головуючий — комуніст Мартинюк — возсідав у кріслі Рината Ахметова, яке гуляє в Раді вже 5-ий рік. І Лутковська таки була приведена до присяги, хоч і тулилася при цьому у дверях залу.

Яценюк у своєму коментарі назвав це дійство «мародерством на крові дніпропетровських дітей», постраждалих при вибухах. Принагідно пов’язав те, що відбувається, з переляканою реакцією влади на щойно звершене передвиборче об’єднання опозиції. Звісно, це не заява, що влада й організувала вибухи, до таких різких випадів ще не дійшло. Йшлося про те, що влада спробує використати трагедію для подальшого «закручування гайок». Та й першою реакцією Президента Януковича на вибухи була заява, що «ми дамо адекватну відповідь». Про яку адекватність ідеться? Може, мова про швидке розслідування злочину і покарання винних? Бо навряд чи йдеться про введення надзвичайного стану, як про це вже дехто перелякано залопотів. Інша річ, що «під галас» подій можна тихцем внести зміни до щойно, поночі, ухваленого Кримінально-процесуального кодексу — зміни, звісно, якого ґатунку. Або вже ось доконаний факт: влада Дніпропетровська ввела на кілька подальших після вибухів днів заборону на проведення всіх масових акцій, заборону, доволі сумнівну з точки зору Конституції і законів.

На продовження цієї теми не зайве нагадати, що буквально в ті хвилини, коли в Дніпропетровську гриміли вибухи, в Києві проходила масова акція опозиції «За Україну без репресій». Це була багатотисячна хода опозиційних сил, насамперед партій «Батьківщина», «Фронт змін», а також «Свободи», Народного Руху, з Європейської площі повз Верховну Раду, Кабмін до Адміністрації Президента, з передачею главі держави символічної «повістки на 19 травня на всенародний суд» — саме за згортання в країні демократії і політичні репресії.
Продовжуючи «версіїаду», згадаймо, що того ж дня виступила із заявою «Свобода»: влада, значить, використає трагедію для чергових репресій проти цієї партії. Кого ж, мовляв, ще звинувачувати, як не такі радикальні організації. Використає щось влада чи ні, але партія вже ситуацію використовує.

Дзеркальний хід у відповідь (своя версія) зробила і влада: прем’єр Микола Азаров заявив, що події у Дніпропетровську опозиція використає для компрометації влади.

Представники правоохоронних органів уже в перший день слідства (!) впевнено заявили, що відкидають політичний підтекст подій і що це чисто кримінальний акт. Натомість висунули припущення, що це могли скоїти і люди з розхитаною психікою. Останнє, до речі, цілком можливе, враховуючи психічний стан суспільства. Але зарані якісь категоричні заяви робити навряд чи варто.

Далі посипалися версії на межі фантастики, але враження, що у нас вже все в межах реалій. Терористичні акти — спроба підірвати імідж України як господаря Євро-2012, буквально напередодні чемпіонату континенту, а то й зірвати його. Версія не така й дивна, враховуючи кількарічну колотнечу довкола Євро. Звичайно, дивні оборудки довкола підготовки чемпіонату, викидання в цю прірву колосальних державних коштів — усе це мало б стати нашою чисто внутрішньою справою і предметом ретельного вивчення вже по завершенні Євро. Але чом би не спробувати, якщо не зірвати саме проведення турніру в Україні, то бодай віднадити від нас очікувану лавину туристів-уболівальників? Чом не використати ці вибухи для нефутбольної підніжки Україні? Було ж використано, і в значно більших масштабах, «касетний скандал» 2000 року.

Варто загадати й ще про дві версії. Перша — вибухи пролунали якраз в день другої річниці підписання скандальних Харківських угод з Росією. Що б означав у зв’язку з цим такий трагічний «салют», здогадуйтеся, мовляв, самі. І навіть таке прохопилося в коментарях: трагедія трапилася у п’ятницю — день, коли на головних телеканалах йдуть політичні шоу. То чому б не створити приводу для балачок у студіях? Але, якщо вже вибухи лунають, аби побалакати на черговому шоу Савіка Шустера, тоді ми зайшли далекувато.

Одною з реальних версій є «прив’язка» вибухів до недавнього вбивства у Дніпропетровську відомого бізнесмена Аксельрода. Тобто йдеться про те, що у нас називають «кримінальними розбірками», за яких прості люди — то тріски. У цьому зв’язку варто нагадати про чергове нагнітання кримінально-політичної напруги з боку, на жаль, самої влади. Генеральна прокуратура, яка вже, схоже, не придумає, що ще «навісити» на Юлію Тимошенко (може, вбивство президентів США Лінкольна і Кеннеді?), заявила про причетність лідера опозиції до вбивства Євгена Щербаня. Це один з резонансних злочинів ще середини 1990-их. Нагадаймо, що відомий донецький бізнесмен, який уже йшов і у велику політику, був розстріляний прямо на злітній смузі аеропорту Донецька. Убивць засудили, замовників же вбивства можна шукати і називати ще десятки років. У відповідь на ці звинувачення фракція БЮТ-«Батьківщина» оприлюднила у виступі Миколі Томенка в парламенті 10 квітня вимогу — повернутися до резонансних злочинів у Донбасі середини 1990-их і заодно подивитися, кому дісталися мільярди постріляних в міжусобних війнах донбаських кримінальних авторитетів.

Про всі ці версії, припущення, більш реальні і притягнуті за вуха (а плодяться й нові), сказано з єдиною метою: констатувати, чи не далеко у своїй конфронтації зайшло наше суспільство, якщо у мільйонному місті серед білого дня лунають вибухи, і події обростають ось такими, реальними у своїй фантастичності, мотиваціями? І чи не час уже всім зупинитися?

Звичайно, край «версіїаді» і фантасмагорії припущень могло б покласти одне — встановлення істини, тобто розслідування злочину і покарання винних. Це справа правоохоронних органів. Вони у нас є всі, які належить: прокуратура, міліція, Служба безпеки. Всі небідні, можна сказати, й вгодовані з убогого бюджету держави. Чого варте вже те, що міліція у нас кількісно перевищила Збройні сили. Але чи буде таке розслідування, «чи буде суд, чи буде правда»? У цьому в переважної більшості громадян великий сумнів — і це ще одна, вже загальна, не локальна трагедія суспільства. Тобто ми не сумніваємося, що наші правоохоронці здатні розкрити цей злочин. Але питання в тому, чи саме те, що розкрито, буде названим, донесеним до суспільства. Люди сумніваються, що коли за злочином стоятиме хтось із влади, навіть провокатори від влади, то це буде так і названо і доведено до суду. При лавині фактів «кривосуддя», по сьогодні не розслідуваних гучних злочинів або «розслідуваних» так, що в це ніхто не вірить, ота недовіра людей до правосуддя цілком зрозуміла, і це ще одна наша біда.

Найстрашніше в тому, що в заручниках опинився народ. Прості люди, які далекі від політичних, бізнесових, кримінальних «розбірок». Які йдуть на роботу, навчання, в магазин, живуть звичайним життям, а, прийшовши на автобусну чи тролейбусну зупинку, можуть потрапити, абсолютно безневинно, до реанімації, лікарні чи й далі (дякувати долі, тієї чорної п’ятниці до найстрашнішого не дійшло).

Як бути, аби визволитися зі стану заручників? Очевидно, зупинитися, отямитися. Дати зрозуміти політикам від бізнесу і бізнесменам від політики, що «велике і важливе» не варте краплі дитячої крові. Що в наелектризованому суспільстві під такою напругою жити не можна.

Мабуть, уже настав час діалогу. Суспільного, всезагального. Якусь спробу зробила від імені церков «Ініціативна група 1 грудня», але, на жаль, при благих намірах, вилилося це у форматі Національного круглого столу в безпредметну балаканину медитуючої впорожні інтелігенції.
Але справжній діалог — краще, ніж «закручування гайок» з боку влади чи погрози помсти з боку опозиції в разі її приходу до влади. Поки що ж бачимо лише небажання Президента навіть зустрітися з лідерами опозиції, а від останніх чуємо лише категоричність у ставленні до влади.

Звичайно, один з лідерів опозиції недавно в інтерв’ю дотепно пояснив, чому влада так чіплятиметься на виборах за владу. Бо вона вже підрахувала у своїх кабінетах, що в разі поразки і такого «правосуддя» над ними, яке чиниться зараз, декому з нинішніх загрожує «комусь двадцять років тюрми, комусь двісті або п’ятсот». Але чи варто ось так «накручувати» одне одного і ситуацію в суспільстві? Чи варто нагнітати з обох боків філософеми «останнього бою», «останньої барикади»? На барикадах стріляють. А нормальній людині в Україні хотілося б іти по вулицях без барикад і просто спокійно прийти на автобусну зупинку. Чи почують тихий голос цієї людини наші політики, оглухлі від пострілів на барикадах і вибухів серед білого дня?

Петро АНТОНЕНКО



Теги:Петро Антоненко, вибухи, Дніпропетровськ, опозиція


Читайте також



Коментарі (1)
avatar
1
Не треба ускладнювати, все це - банальна злочинність.
За роки незалежності, після зняття табу та примусу до порядного життя, суспільство різко кримінізувалося. навмисні вбивства зросли, наприклад, в десять разів, а дрібна злочинність - неміряно, за рік в Україні викрадають, вдумайтесь, - один мільйон мобілок і лише три відсотки таких злочинів викривають.
Псевдокозацька вседозволенність, бундючність та нахабство розцвіли. Моральні критерії життя змінилися в гіршу сторону, Героями нашого часу стали не ті люди, що в різних царинах життя служать народу та Батьківщині, а ті, що на пустому місці збагатилися. Жага наживи, мажорства та гультяйства оволоділи значною частиною молоді.
Боюсь, що настав критичний рівень цих процесів.
avatar