В моєму дитинстві паски були іншими
Ми чекали цього дня, коли мама розкладе тісто у форми і покличе нас робити прикраси. Частину тіста вона завжди лишала для прикрас. І там вже була наша – моя, брата і сестри – територія творчості! Ми виплітали кіски, робили сонця і квіти, хрестики і спіральки. Іноді цілі композиції і пейзажі, якщо час дозволяв і мати не підганяла, бо паски в формах росли, а жар в печі міг перетліти.
Потім все це мистецтво змащувалось жовтком і випікалось до рум’янцю.
А в сам день Великодня, коли кошики були посвячені в церкві і люди розговілись, всі пригощали один одного пасками. Тоді було цікаво пороздивлятися, як вони прикрашені – що там оригінальне. Це несло в собі якусь особливу графічну магію, яку хотілось і розгадати, і перейняти, і перевершити, якщо вийде.
Баба наша пекла завжди дуже акуратні пасочки. Вона не любила класти багато цукру, і тому вони добре росли. Згори баба прикрашала просто – хрестиками, іноді з плетених кіс, пташками (які нагадували дульки), шишечками, колосками і якимись вензельками, схожими на прописну букву «г»…
В кінці 90-х прийшла мода на цукрову глазур. Вона захопила всіх, здавалась не такою заморочливою і "робила паски смачнішими".
Глазур витіснила українське коровайне мистецтво прикрашання паски і змішала українську і російську традицію. Адже покривати білою глазур’ю паски – це традиція російської великодньої кухні. Кулічі традиційно пеклися високими і заливались зверху білим. Самі росіяни все сперечаються чи це ознака фалічного культу чи таки ні. І поєднуючи кулічі з яйцями розвивають цілі фрейдівські теорії на користь того, що саме значить біла помадка на пасці.
Як би там не було в плані смаку, але на власне українську традицію випікання ритуального великоднього короваю це вплинуло негативно – тепер мало роблять пасок з прикрасами. Більше – з глазур’ю. Російська Вікіпедія навіть зробила спробу поєднати паски і кулічі, демонструючи фото з якогось київського магазину, де продавались паски з глазур’ю.
У мене цьогоріч паски закапризували, як малі діти, що швидко виросли із черевичків. І з усіх лише одна повела себе стійко, дисципліновано і вийшла добре.
З Великоднем, друзі!
Ми переможемо, бо з нами Бог!
Ольга ЯРМУШ
Потім все це мистецтво змащувалось жовтком і випікалось до рум’янцю.
А в сам день Великодня, коли кошики були посвячені в церкві і люди розговілись, всі пригощали один одного пасками. Тоді було цікаво пороздивлятися, як вони прикрашені – що там оригінальне. Це несло в собі якусь особливу графічну магію, яку хотілось і розгадати, і перейняти, і перевершити, якщо вийде.
Баба наша пекла завжди дуже акуратні пасочки. Вона не любила класти багато цукру, і тому вони добре росли. Згори баба прикрашала просто – хрестиками, іноді з плетених кіс, пташками (які нагадували дульки), шишечками, колосками і якимись вензельками, схожими на прописну букву «г»…
В кінці 90-х прийшла мода на цукрову глазур. Вона захопила всіх, здавалась не такою заморочливою і "робила паски смачнішими".
Глазур витіснила українське коровайне мистецтво прикрашання паски і змішала українську і російську традицію. Адже покривати білою глазур’ю паски – це традиція російської великодньої кухні. Кулічі традиційно пеклися високими і заливались зверху білим. Самі росіяни все сперечаються чи це ознака фалічного культу чи таки ні. І поєднуючи кулічі з яйцями розвивають цілі фрейдівські теорії на користь того, що саме значить біла помадка на пасці.
Як би там не було в плані смаку, але на власне українську традицію випікання ритуального великоднього короваю це вплинуло негативно – тепер мало роблять пасок з прикрасами. Більше – з глазур’ю. Російська Вікіпедія навіть зробила спробу поєднати паски і кулічі, демонструючи фото з якогось київського магазину, де продавались паски з глазур’ю.
У мене цьогоріч паски закапризували, як малі діти, що швидко виросли із черевичків. І з усіх лише одна повела себе стійко, дисципліновано і вийшла добре.
З Великоднем, друзі!
Ми переможемо, бо з нами Бог!
Ольга ЯРМУШ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |