В Городні - книжка про "Основу"
Городня – місто з багатою історією, славне своїми постатями, що залишили слід у науковому та культурному житті України. Однією з таких особистостей є Віктор Дудко – видатний дослідник, джерелознавець, автор фундаментальної праці про перший український журнал в Російській імперії – "Основа". Народився і виріс він саме тут, у Городні Чернігівської області. Його батько, Іван Петрович Дудко, був письменником, краєзнавцем і журналістом, працював у місцевій газеті, а в родинній бібліотеці зберігалися автентичні примірники журналу "Основа". Саме з дитинства Віктор Дудко мав нагоду не лише бачити ці видання, а й занурюватися в їхню історію, вбираючи любов до рідної землі та її культурної спадщини.
У 1965 році Іван Петрович опублікував у газеті "Сільські новини" статтю про журнал "Основа" та про його примірники, що зберігалися в Городні. Йому вони дісталися від старовинної родини городнянської інтелігенції. У своїй статті він розповів також про одного з авторів "Основи", який мешкав у Городні та публікував у журналі статті про історію міста. Цей автор підписував свої роботи криптонімом "Леся-ій".
Віктор Дудко згодом встановив, що за цим псевдонімом приховувався Олександр Тищинський – відомий діяч українських громад. Він деякий час мешкав у Городні та її околицях, а згодом – у Чернігові. Якщо Тищинський був автором "Основи", то, ймовірно, передплачував її. Відтак існує версія, що саме його примірники цього журналу опинилися в родині Дудків. Однак реальна історія цих видань губиться у вирі подій – від 1860-их до 1960-их років минуло майже століття, зазнали змін епохи, пронеслися війни та революції, тож відтворити весь шлях примірників "Основи" сьогодні вже неможливо.
Згадуючи ті часи, неможливо не відзначити атмосферу родини Дудків. На старих світлинах 1960-х років бачимо Івана Петровича у вишиванці, а поруч – його сини, маленькі Віктор і Сашко, теж у національному вбранні. Це свідчення того, що навіть у часи комуністичного режиму, попри всі виклики й утиски, любов до України жила в серцях цієї родини. "Іскру вогню великого" в своїх серцях (за висловом Тараса Шевченка) вони несли крізь роки, зберігаючи національну самобутність.
Коли Віктор Дудко став науковим співробітником Інституту літератури НАН України, дослідження "Основи" стало його життєвим покликанням, головною працею його життя. Він детально вивчав усі аспекти функціонування цього журналу, а разом з тим – історію українських громад, що сформувалися навколо нього. Ця тема стала центральною і під час його роботи у відродженому в 1992 році журналі "Київська старовина". У 1998 році вийшов спеціальний випуск цього видання, присвячений українським громадам Києва, Одеси, Харкова, Полтави, а також загальним питанням їхнього становлення. Історія українських громад бере свій початок саме від "Основи", тож на обкладинці цього номера "Київської старовини" було розміщено зображення цього журналу – як символу національного відродження.
Вивчаючи історію "Основи", ми занурюємося у глибину українсько-російських відносин, що протягом століть складалися непросто. Українці прагнули збудувати в складі імперії мультикультурне середовище, в якому наша нація мала б рівні з росіянами можливості для розвитку. Однак історія показала: ці надії не виправдалися. Українська ідентичність формувалася в іншій культурній і духовній парадигмі, ніж російська. Як писав Микола Костомаров, традиція Київської Русі – це шлях свободи, громадського самоврядування та права, тоді як московська модель тяжіла до авторитаризму і підпорядкування особистості державі.
Оксана Пахльовська справедливо зазначає: Україна – це унікальний історико-культурний феномен, який розвивався в європейському просторі понад тисячу років. Українці завжди мали свої форми суспільного устрою – магдебурзьке право, громади, віче. Проте через перебування в складі різних імперій наша державність не отримала цілісного розвитку.
Сьогодні ми переживаємо важливий етап – остаточне усвідомлення власної самобутності. Як писав видатний український філософ Іван Мірчук, український народ має особливе покликання – "повернути світову гармонію". Це розуміння особливо актуальне в часи повномасштабної війни. Україна, що довгі роки зазнавала русифікації, сьогодні повертається до власного коріння. Проте процес українізації є складним, адже багато хто все ще залишається під впливом російської пропаганди. Як наголошує Григорій Грабович, нам необхідно заново відкривати себе і переосмислювати власну історію.
Саме тому праця Віктора Дудка є неоціненною. Він кропітко збирав матеріали про "Основу", працюючи в архівах ще на початку 1980-их років, коли доступ до документів був значно ширшим. І хоча він не встиг завершити свою роботу за життя, доля розпорядилася так, що вона не була забута. Завдяки зусиллям Олеся Федорука книга «Основа та її епоха» побачила світ – і це справжній подвиг, гідний глибокої вдячності.
Окрема подяка видавництву "Критика", що створює інтелектуальну основу свідомого українства. Завдяки їм ця книга вийшла у світ, гідно оформлена, зі збереженням найкращих видавничих традицій. Вона не лише відкриває перед нами маловідомі сторінки української історії, а й допомагає осмислити складні взаємини між Україною та Росією. Адже розуміння минулого дає нам силу передбачати майбутнє і вибудовувати власну ідентичність у незалежній державі.
Ця книга – це наша "Основа". І нехай вона стане міцним фундаментом для нових поколінь українців.
Для тих, хто зацікавиться: 12 грудня 2024 року відбулась презентація книжки “Основа і її епоха” в Інституті літератури, її автору Віктору цього дня виповнилось би 65 років. Книжку можна придбати на сайті видавництва «Критика».
Оксана СУПРОНЮК
У 1965 році Іван Петрович опублікував у газеті "Сільські новини" статтю про журнал "Основа" та про його примірники, що зберігалися в Городні. Йому вони дісталися від старовинної родини городнянської інтелігенції. У своїй статті він розповів також про одного з авторів "Основи", який мешкав у Городні та публікував у журналі статті про історію міста. Цей автор підписував свої роботи криптонімом "Леся-ій".
Віктор Дудко згодом встановив, що за цим псевдонімом приховувався Олександр Тищинський – відомий діяч українських громад. Він деякий час мешкав у Городні та її околицях, а згодом – у Чернігові. Якщо Тищинський був автором "Основи", то, ймовірно, передплачував її. Відтак існує версія, що саме його примірники цього журналу опинилися в родині Дудків. Однак реальна історія цих видань губиться у вирі подій – від 1860-их до 1960-их років минуло майже століття, зазнали змін епохи, пронеслися війни та революції, тож відтворити весь шлях примірників "Основи" сьогодні вже неможливо.
Згадуючи ті часи, неможливо не відзначити атмосферу родини Дудків. На старих світлинах 1960-х років бачимо Івана Петровича у вишиванці, а поруч – його сини, маленькі Віктор і Сашко, теж у національному вбранні. Це свідчення того, що навіть у часи комуністичного режиму, попри всі виклики й утиски, любов до України жила в серцях цієї родини. "Іскру вогню великого" в своїх серцях (за висловом Тараса Шевченка) вони несли крізь роки, зберігаючи національну самобутність.
Коли Віктор Дудко став науковим співробітником Інституту літератури НАН України, дослідження "Основи" стало його життєвим покликанням, головною працею його життя. Він детально вивчав усі аспекти функціонування цього журналу, а разом з тим – історію українських громад, що сформувалися навколо нього. Ця тема стала центральною і під час його роботи у відродженому в 1992 році журналі "Київська старовина". У 1998 році вийшов спеціальний випуск цього видання, присвячений українським громадам Києва, Одеси, Харкова, Полтави, а також загальним питанням їхнього становлення. Історія українських громад бере свій початок саме від "Основи", тож на обкладинці цього номера "Київської старовини" було розміщено зображення цього журналу – як символу національного відродження.
Вивчаючи історію "Основи", ми занурюємося у глибину українсько-російських відносин, що протягом століть складалися непросто. Українці прагнули збудувати в складі імперії мультикультурне середовище, в якому наша нація мала б рівні з росіянами можливості для розвитку. Однак історія показала: ці надії не виправдалися. Українська ідентичність формувалася в іншій культурній і духовній парадигмі, ніж російська. Як писав Микола Костомаров, традиція Київської Русі – це шлях свободи, громадського самоврядування та права, тоді як московська модель тяжіла до авторитаризму і підпорядкування особистості державі.
Оксана Пахльовська справедливо зазначає: Україна – це унікальний історико-культурний феномен, який розвивався в європейському просторі понад тисячу років. Українці завжди мали свої форми суспільного устрою – магдебурзьке право, громади, віче. Проте через перебування в складі різних імперій наша державність не отримала цілісного розвитку.
Сьогодні ми переживаємо важливий етап – остаточне усвідомлення власної самобутності. Як писав видатний український філософ Іван Мірчук, український народ має особливе покликання – "повернути світову гармонію". Це розуміння особливо актуальне в часи повномасштабної війни. Україна, що довгі роки зазнавала русифікації, сьогодні повертається до власного коріння. Проте процес українізації є складним, адже багато хто все ще залишається під впливом російської пропаганди. Як наголошує Григорій Грабович, нам необхідно заново відкривати себе і переосмислювати власну історію.
Саме тому праця Віктора Дудка є неоціненною. Він кропітко збирав матеріали про "Основу", працюючи в архівах ще на початку 1980-их років, коли доступ до документів був значно ширшим. І хоча він не встиг завершити свою роботу за життя, доля розпорядилася так, що вона не була забута. Завдяки зусиллям Олеся Федорука книга «Основа та її епоха» побачила світ – і це справжній подвиг, гідний глибокої вдячності.
Окрема подяка видавництву "Критика", що створює інтелектуальну основу свідомого українства. Завдяки їм ця книга вийшла у світ, гідно оформлена, зі збереженням найкращих видавничих традицій. Вона не лише відкриває перед нами маловідомі сторінки української історії, а й допомагає осмислити складні взаємини між Україною та Росією. Адже розуміння минулого дає нам силу передбачати майбутнє і вибудовувати власну ідентичність у незалежній державі.
Ця книга – це наша "Основа". І нехай вона стане міцним фундаментом для нових поколінь українців.
Для тих, хто зацікавиться: 12 грудня 2024 року відбулась презентація книжки “Основа і її епоха” в Інституті літератури, її автору Віктору цього дня виповнилось би 65 років. Книжку можна придбати на сайті видавництва «Критика».
Оксана СУПРОНЮК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |