реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД

Український селянин у протистоянні між «червоними» та «білими» (за судовою справою батуринця Петра Андріяки)

Життєві історії людей у переломні епохи викликають особливий інтерес. Зміна влади приносить нові стандарти та правові норми життя, іншу ідеологію. Як на це реагувала пересічна людина? Пролити світло на це допомагають архіви більшовицьких репресивних органів.

У статті пропонуємо розглянути судову справу уродженця м. Батурин Петра Тимофійовича Андріяки, що датована 1921 – 1922 роками – часом утвердження в Україні радянської влади. Справа зберігається у Державному архіві Чернігівської області у фонді репресивного судового органу більшовиків – Чернігівського губернського революційного трибуналу (діяв у 1919 – 1923 рр.). З документу дізнаємось, що Петро Андріяка народився у містечку Батурин Конотопського повіту Чернігівської губернії у 1900 році. Безпартійний, за професією швець. Сім’я на день арешту складалась з 55-річної матері, Ксенії Зінов’ївни, старших братів Олексія, Платона, Григорія та сестри Тетяни.

Затримання Петра Андріяки відбулось 14 жовтня 1921 р. у приміщенні батуринського театру. Звинувачений у службі у військах Денікіна. Після арешту утримувався під вартою при комендатурі Чернігівського губернського відділу Всеукраїнської надзвичайної комісії (ВУНК) у м. Конотоп.

Свідчення проти Петра Андріяки дали 25-річний начальник 2-го району Конотопської міліції Іларіон Бєліченко та більшовик Михайло Слободкін, який проживав у Конотопі. Вони засвідчили, що затриманий перебував на службі у військах Денікіна, та був ініціатором розстрілу денікінцями Василя Андріяки, батька батуринських червоноармійців. Щоб відчути стилістику слідчих документів, наведемо цитату з протоколу допиту І. Бєліченка, (подається мовою оригіналу): «С достоверных источников известно, что Андрияка П. указал деникинским бандитам брод на р. Сейм, где и была переправлена по его указанию деникинская кавалерия».

Наступного дня затриманого допитали. Свідчення Петра Андріяки починаються з розповіді про те, що він брав участь у діяльності партизанського загону, що діяв проти Гетьманату Скоропадського та згодом був включений до більшовицької Робітничо-селянської Червоної армії. Повстанські загони виникли через зростання соціальної напруги в Українській державі, і більшовики, скориставшись цим, гаслами та примусом привертають українських селян на свій бік. У січні 1919 р. під час бою Петро Андріяка отримав поранення в ногу, а на лівій руці було відбито вказівний палець. Лікувався у госпіталі у м. Жмеринка (нині Вінницька область). Після лікування у квітні 1919 р., хоч ще користувався милицями, прибув додому у захоплений більшовиками Батурин. Та восени влада змінилась – прийшли денікінські війська. За словами Петра Андріяки, він не мав сил відступати з Червоною армією, хоча на її боці воювали чотири його брати, і залишився вдома. В цей час в Батурині стався теракт: хтось кинув бомбу у вікно будинку місцевого жителя «куркуля» (як вказано в документі) Філіповського. За підозрою в причетності до цього, захопили Петра Андріяку, як колишнього червоноармійця. Побили та вивели на розстріл. Але від смерті його врятував колишній лікар Окерблом, поручився, що схоплений нікому не завдасть шкоди при денікінцях. Очевидно, йдеться про Леоніда Митрофановича Окерблома, земського лікаря Батуринської дільниці.

Денікінці взяли Петра Андріяку, до своїх військ. У листопаді 1919 р. Батурин зайняли червоноармійці. При відступі під натиском Червоної армії, Петра Андріяку перекинули на інший фланг в м. Глухів. За словами затриманого, участі у боях за білу армію він не брав.

Перебуваючи у м. Глухові при денікінських військах, Петро Андріяка зустрівся з своїм односельцем, 23-річним Силою Харченком, червоноармійцем, який потрапив у полон до денікінців біля м. Кролевця та був доставлений у денікінську комендатуру у м. Глухові. За показами С. Харченка, саме там він зустрівся з П. Андріякою, привітався з односельцем. Після чого останнього відразу ж забрали на допит стосовно полоненого. За словами Петра Андріяки, він тоді поручився за односельця, чим, ймовірно, врятував йому життя. Через два тижні С. Харченко зміг повернутись додому в Батурин.

Після подальшого відступу денікінської армії, Петра Андріяку відпустили і він направився у Київ. По прибуттю туди Червоної армії у грудні 1919 року, вступив до її лав до Таращанської дивізії. У складі якої воював на полях польсько-радянської війни. У березні 1920 р. за річкою Буг потрапив у полон до поляків, де перебував 11 місяців. Після повернення з полону був призначений у Костромський полк Червоної армії. Служив кінним розвідником. Звідти і прибув у Батурин у відпустку та був заарештований.

Рятувати затриманого кинулась його мати. Звернулась з заявою до Батуринського волосного виконкому. У відповідь на це, виконком видав посвідчення, що син прохачки активних виступів проти радянської влади не вчиняв, а його родина чесно «несе труд революції».

15 грудня 1921 р. за розпорядженням помічника уповноваженого Конотопського повітової надзвичайної комісії М. Орлова, після чергового допиту, Петра Андріяку звільнили під підписку про невиїзд. А слідство продовжувалось. На допит до канцелярії уповноваженого Чернігівського губернського відділу ВУНК у Конотопському повіті були викликані сини вбитого під час перебування денікінської армії у Батурині Василя Андріяки: Яків та Андрій, лікар Окерблом. Лише 16 березня 1922 р. слідчому вдалось допитати в якості свідків Андрія та Якова Андріяк. На допит прибули під загрозою арешту, після повторного виклику. Дали свідчення, що мало знають про службу Петра Андріяки у денікінців, адже самі в той час знаходились у Червоній армії, а про те, хто конкретно вбив їхнього батька, їм невідомо. До речі, схоже, що мова тут йде про того ж Якова Васильовича Андріяку, який брав участь у відкритті склепу гетьмана Кирила Розумовського у Батурині у 1927 р., організованого за ініціативи директора Конотопського музею О. Поплавського, та залишив про це спогади у 50-х роках ХХ ст.

Лікар Окерблом не давав свідчень, бо на час виклику на допит вже помер.
30 квітня 1922 р. особливий народний слідчий при Чернігівському губернському ревтрибуналі по Конотопському повіту А. Сібіль, розглянув справу Петра Андріяки та встановив, що він був взятий на службу до денікінців насильно, інші звинувачення не доведені показами свідків. Тому звинувачений підлягає амністії.

Петро Андріяка реабілітований у 1999 р. рішенням Чернігівської обласної прокуратури, посмертно.
Тож, через зволікання у вирішенні аграрних питань українськими урядами, більшовицькими гаслами селянство було втягнене у вир збройного протистояння. Через застосування терору, не можна стверджувати, що служба у Червоній та Білій арміях завжди була добровільною. Також, слідча справа, про яку йшлось у статті, дає розуміння про моральні принципи підтримки односельців, що панували у середовищі українського селянства.

З.М. Сніжок
науковий співробітник
Національний заповідник
«Гетьманська столиця»


Ілюстрацій:
Титульний аркуш слідчої справи Петра Андріяки.
Агітаційний плакат Білого руху. 1919 р. Автор невідомий.
Агітаційний плакат Червоної армії більшовиків. 1920 р. Художник Д.С. Орлов (Моор).






Теги:Батурин, Андріяка, судова справа, Гетьманська столиця


Читайте також



Коментарі (0)
avatar