«Гетьманська столиця» дивує
«Коли ми дізналися, що на приймальному пункті металобрухту Кролевця з’явилося щось старовинне, виїхали одразу. Це була металева скриня для зберігання грошей. Тривалий час вона стояла у місцевому міліцейському відділку, звідки і потрапила до приймального пункту. Заплатили ми за неї 4000 гривень: гроші невеликі, зважаючи, що таких металевих скринь свого часу було виготовлено дві сотні. Та й вік цього предмета був далеко за сотню років», — розповідає про неохайний на вигляд ящик генеральна директорка Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» Наталія Реброва.
І представляє присутнім художника-реставратора Віктора Авулу. Це йому треба буде півроку працювати, щоб довести новий експонат до «музейного» вигляду.
З таких знахідок і складається начиння майбутнього музею «Козацький двір». А на відкриття високого екскурсійного сезону до «Гетьманської столиці» завітав десант із представників столичних та обласних мас-медіа, щоб самим побачити і читачеві-глядачеві розповісти про нові напрацювання Батуринського заповідника.
І не просто побачити, а взяти участь у створенні, подивитися на те, що залишиться поза лаштунками експозицій, відчути хвилюючий момент, коли побутова річ, стара й не завжди зрозумілого призначення, отримує нове життя. І в цьому житті старі жорна, маслобійка, ікона на покуті мають нове призначення: розповісти про заможну, але звичайну козацьку родину з Батурина. А на прикладі конкретної родини — про козацтво в цім краї, про козацькій стан ІІ половини ХІХ сторіччя.
Адже козацтво нікуди не поділося після руйнування Запорозької Січі.
«Це в жодному разі не музей побуту. Це машина часу до 1864 року. Це хата козацької заможної родини. Це музей козацької родини, але інтерактивний. Зустрічатиме туристів співробітниця заповідника Надія Прокопенко... в образі господині. І розкаже, і покаже, як облаштована хата, як організований побут, як і що готує хазяйка для сім’ї, а гості матимуть нагоду їй допомогти», — наголошує Наталія Реброва.
Проект дорогий. Музей створювався на гроші благодійників. Заповідник отримав у подарунок старий будиночок з обійстям. Працівники розчистили прибудови пізнішого часу й розкрили справжню українську хату ХІХ сторіччя. Перекрили повністю дах, зробили ремонт. Стали наповнювати хату й садибу побутовими речами, якими користувалися господарі.
Щось було у фондах заповідника. Щось куплялося. Щось дарувалося меценатами або ж шанувальниками української історії, яку зберігають, вивчають і плекають у Національному заповіднику. Тож цього незвичайного дня журналісти стали свідками, як колега — український медійник Ростислав Мартинюк — передав подарунки для нового музею. Не перші, до речі. Йому і випала честь посадити на подвір’ї «Козацького двору» яблуньку-путивку. Намололи борошна, збили масло, скуштували його з випеченим у печі хлібом...
Тетяна МИРГОРОДСЬКА
Повністю матеріал читайте в газеті "Голос України" за 28 квітня.
І представляє присутнім художника-реставратора Віктора Авулу. Це йому треба буде півроку працювати, щоб довести новий експонат до «музейного» вигляду.
З таких знахідок і складається начиння майбутнього музею «Козацький двір». А на відкриття високого екскурсійного сезону до «Гетьманської столиці» завітав десант із представників столичних та обласних мас-медіа, щоб самим побачити і читачеві-глядачеві розповісти про нові напрацювання Батуринського заповідника.
І не просто побачити, а взяти участь у створенні, подивитися на те, що залишиться поза лаштунками експозицій, відчути хвилюючий момент, коли побутова річ, стара й не завжди зрозумілого призначення, отримує нове життя. І в цьому житті старі жорна, маслобійка, ікона на покуті мають нове призначення: розповісти про заможну, але звичайну козацьку родину з Батурина. А на прикладі конкретної родини — про козацтво в цім краї, про козацькій стан ІІ половини ХІХ сторіччя.
Адже козацтво нікуди не поділося після руйнування Запорозької Січі.
«Це в жодному разі не музей побуту. Це машина часу до 1864 року. Це хата козацької заможної родини. Це музей козацької родини, але інтерактивний. Зустрічатиме туристів співробітниця заповідника Надія Прокопенко... в образі господині. І розкаже, і покаже, як облаштована хата, як організований побут, як і що готує хазяйка для сім’ї, а гості матимуть нагоду їй допомогти», — наголошує Наталія Реброва.
Проект дорогий. Музей створювався на гроші благодійників. Заповідник отримав у подарунок старий будиночок з обійстям. Працівники розчистили прибудови пізнішого часу й розкрили справжню українську хату ХІХ сторіччя. Перекрили повністю дах, зробили ремонт. Стали наповнювати хату й садибу побутовими речами, якими користувалися господарі.
Щось було у фондах заповідника. Щось куплялося. Щось дарувалося меценатами або ж шанувальниками української історії, яку зберігають, вивчають і плекають у Національному заповіднику. Тож цього незвичайного дня журналісти стали свідками, як колега — український медійник Ростислав Мартинюк — передав подарунки для нового музею. Не перші, до речі. Йому і випала честь посадити на подвір’ї «Козацького двору» яблуньку-путивку. Намололи борошна, збили масло, скуштували його з випеченим у печі хлібом...
Тетяна МИРГОРОДСЬКА
Повністю матеріал читайте в газеті "Голос України" за 28 квітня.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |