У Приморському краї протестують нащадки українців з Чернігівщини

Останнім часом президент Росії Владімір Путін заговорив, що, мовляв, при розпаді СРСР деяким республікам дісталися російські території. Але чомусь він мовчить, що до складу Російської Федерації входить чимало земель, які населені неросіянами. У тому числі є низка територій, де значну частину становлять українці. Інша річ, що останні зазнали тотальної русифікації.

Та все ж українська ментальність русифікованих українців дає про себе знати. Наприклад, в Хабаровську й загалом на Далекому Сході, вже близько трьох тижнів тривають протести, спрямовані проти дій кремлівських очільників. Чогось подібного в Росії за останній час не було. А ті протестні акції, які відбуваються в Хабаровську, дечим нагадують українські революції на київському Майдані.

Звідки така «українськість» у мешканців Далекого Сходу?

Чи не через те, що Далекий Схід тривалий час заселяли українці? Так, багато хто з них не пам’ятає про свої українські корені, забули вони мову предків, навіть змінили прізвища. Та, певно, свою волелюбність не розгубили.

Далекий Схід заселяли українці

На Далекому Сході українці почали масово селитися ще з кінця ХІХ століття, незадовго після того, як цей край у 1858–1860 роках ввійшов до складу Російської імперії. Спеціально з Одеси відправлялися пароплави, які везли українців у ті далекі краї.

Коли ж була побудована Транссибірська залізниця, яка з’єднала центральні губернії Росії з Владивостоком, ця міграція лише посилилась. Із кінця ХІХ століття по 1916 рік на Далекий Схід із України виїхало понад 276 тисяч осіб, що становило близько 56 відсотків від загальної кількості переселенців у цей край. В основному це були вихідці з колишньої козацької Гетьманщини – Чернігівської та Полтавської губерній. На нових землях вони заснували чимало поселень, навіть дали деяким із них питомо українські назви – Чернігівка, Покровка, Ромни, Іванківці тощо. Ці землі з часом отримали назву Зеленого Клину, який охоплював переважно Приамур’я та Примор’я.

Основну масу переселенців становили селяни. Їх гнало на Далекий Схід малоземелля. Вони сподівалися отримати великі наділи й загосподаритися. Також деякі українці їхали працювати на Транссибірську залізницю, служили на флоті. Саме завдяки українцям відбулося освоєння Далекого Сходу.

Попри те, що українці багато зробили для розвитку цього краю, вони не мали нормальних умов для національно-культурного життя. Не було в них своїх шкіл, преси, громадських організацій. У Росії діяв Емський указ, який зводив українське культурне життя нанівець.

Під час революційних подій 1917 року на Далекому Сході виникла низка українських інституцій, які створили автономну Українську Далекосхідну Республіку. Спочатку центральні інституції цієї республіки були розташовані в Нікольсько-Уссурійському, Хабаровську, а з 1918 року – у Владивостоці. Республіка мала Українську Далекосхідну Крайову Раду, яка була законодавчим органом, і секретаріат, що відповідав за виконавчу владу.

Владу на місцях здійснювали десять Українських окружних рад. Поширеною ідеєю серед українців Зеленого Клину була ідея об’єднання із УНР у Велику Україну.

У той час на Далекому Сході з’явилися різноманітні українські організації не лише культурного, а й господарчого плану (кооперативи), видавалися часописи «Українець на Зеленому Клині», «Щире слово», «Громадська думка», «Українська думка» (у Владивостоці), «Ранок», «Нова Україна», «Хвилі України» (у Хабаровську), «Засів» (у Харбіні).

У 1917–1920 роках українцям Далекого Сходу довелося вести боротьбу як проти правих російських шовіністичних сил, так і проти лівих.У 1920–1922 роках існувала буферна Далекосхідна республіка, в якій владу захопили більшовики. І все ж у цій державі українці мали певні можливості для задоволення національно-культурних потреб.

Автор - Петро КРАЛЮК (Скорочено), Радіо "Свобода"