Точка зору. Кожному — своє! Про кефір, штани і полуничку, а ще й про Ляшка

— Ось віддай мені хоча б 150 грн, а завтра побачиш, наскільки я була права! От послухай мене, я ж тебе раніше ніколи не підводила, — так жалібно вмовляла симпатичного мужчину на вигляд років 33-ох, який стояв біля жіночки — продавця одного з відділів у магазині «Прогрес». — Ну, проп’єш же все за один момент, а потім знову будеш у мене просити грошей.
— Так і буде! — відповів той. — Візьми, але тільки ж 150, а не більше.
— Та хоч стільки, і то скажеш потім мені спасибі. Я ж знаю, — ховаючи гроші в свій гаманець, додала жінка.
— Та віддавайте вже всі одразу, — через журналістську зацікавленість не міг не втрутитися я, звертаючись до цього чоловіка. — Тоді ви завтра неодмінно скажете ще більше спасибі.
Чоловік лише посміхнувся, віддав жінці гроші та й пішов, а продавець, до мене звертаючись, продовжувала:
— Такий добрий мужчина і заробляє непогано, але після того, як розлучився з дружиною, оце познайомиться з молодою жінкою і все прокручує в ресторані. Учора, наприклад, розповідав тільки що мені, більше 300 гривень за один вечір — раз і немає. Так ото випрошую, щоб залишив хоч трохи для його ж власного блага, бо скільки в кишені в нього буде — все й витрачає одразу, нічого не залишає на потім. Завтра прийде, то подякує, що хоч трохи зекономила для нього його ж власні гроші…
— А я думав, що він — ваш чоловік, бо так дослухався до вас, що аж жаль стало і його, і вас, — висловив своє здивування цій жіночці.
— Ага, слухав би він так свою жінку, авжеж, — відповіла моя неочікувана співрозмовниця.

Яка мораль цієї розмови? — запитаєте. А немає жодної. У кожного вона, та мораль, своя — зі своїми сподіваннями і болем, переживаннями і радощами, прикрощами і приємністю… Спробуй зазирнути в душу кожного. А чи вже так треба, і чи маємо ми на те моральне право — втручатися в глибинну суть людських взаємовідносин? Та й коли спробуєш зазирнути, то чого там тільки не побачиш… Точно кажуть: «Кожна душа — пітьма».

За кілька хвилин зайшов до магазину «Домашній» на вул. Пухова, запитав про те, чи є в магазині кефір фруктовий? «Та тільки що останній пакет забрали, — відповіла продавець. — Ой, а навіщо вам ота хімія? Там стільки всіляких стабілізаторів, хімікатів, що тільки шкода здоров’ю від таких напоїв. Он візьміть краще звичайний кефір «Добриня», купіть біля магазину в бабусь трохи полуниці, а вдома помийте, розітріть трохи виделкою, цукру додайте — такий смачний вийде фруктовий кефір, що куди там «хімічному»! А головне — який же він корисний!

А вже ввечері на Першому національному говорили-балакали в Шустера про пенсійну реформу. Не вдаючись у деталі тої дискусії, запам’ятався один яскравий вислів, здається, він пролунав із вуст народного депутата від Чернігівської області Олега Ляшка як аргумент прибічникам пенсійної реформи в Україні. «Ви кажете, — звернувся він до автора цієї реформи Сергія Тігіпка, — що, можливо, люди в нас живуть і більше років, ніж у деяких західних країнах. Але ви не ставите питання, як вони живуть? От нещодавно приїхала в Україну 77-літня подружня пара з Ізраїлю відпочивати, так, незважаючи на поважний вік, вони виглядають, наче молоді».
Що тут заперечиш депутатові? Адже аргументів у нього — кожне село. Погляньте на 50-річну жінку, яка працює в будь-якому селі. І чи зможе вона ось так, як старші на 27 років ізраїльтяни, поїхати, скажімо, до котроїсь із країн Середземномор’я відпочити?
От і виходить: у кожного — своє життя, і, може, правий був Нестор Махно, коли свого часу бачив модель держави без різних владних інституцій. А навіщо вони, коли українському люду від того не краще? І чи не тому на цій же передачі Шустера «бунтівний» Олег Ляшко висловився так: «У Верховній Раді біля 200 депутатів, які й пенсії величезні отримують, і заробітну платню, але нічого там не роблять, а просиджують лишень свої штани».
І штани, додам також від себе, не за 200–300 гривень, а за кілька сотень доларів. А головне — їх «носії» вважають, що такі доларові штани, які протираються у зручних кріслах вищого законодавчого органу країни, куплені за гроші, чесно зароблені ними. І при цьому думають, що народ не розуміє, за чиї кошти вони все ж таки придбані.
Та, можливо, краще згадайте, шановні читачі, про рецепт кефіру без хімії. Спробуйте приготувати його самі й хоч таким чином зробіть собі життя райсько-полуничним. Хоча б на мить…
Смачного!
Сергій КОРДИК, газета "Біла хата"