Не тільки війни, походи...

Я завжди у своєму житті сумніваюся. Сумніваюся і стараюся докопатися до істини. У всьому...

Коли Божою волею я став вчителем історії (я ніколи не називаю себе істориком - я дууууже мало що досліджував в своєму житті - щоб так називтися) - то перший сумнів мій був в доцільності вивчення двох предметів щотижня. Раз історія України, раз всесвітньої... Добрі друзі підказали про синхронізоване навчання історії, адміністрацвя школи сказала "Це не забороняється..." і діти це оцінили. Їм стало трошки зрозуміліше розуміти певні процеси. І вони розпочали задавати запитання на зразок "Чому цей народ поступає так, а той по іншому? Чому в цій країні вічно повстання - а Китай тисячі років живе в одних кордонах (майже)?"

Так ми дійшли з деякими учнями до розуміння, що потрібно вчити взаємовідносини цивілізацій, досконало знати взаємовідносини в середині суспільств різних часів і в першу чергу звертати на правовідносини... А ми й надалі вчимо скрупольозно всякі війни, походи, мистецькі стилі... А право в різні часи на один абзац... а взаємовідносини станів трошки більше - але теж замало...

Останнім часом сучасна війна з цапами якраз і збільшила інтерес до історії взаємовідносин народів, цивілізацій тощо. І я це бачу постійно... і чую від дорослих вже "Чому?.." А в підручниках далі перелік подій, фактів, дати, дати, дати... А зв'язати все те може хіба вчитель. А якщо це хоче знати доросла вже людина, яка відкриває підручник своєї дитини?

Науково-популярне чтиво тому і "чтиво". Наукові розвідки читають хіба фахівці - багато простих людей знають хто така Старченко?

Що ж принесе шкільній історичній галузі 2027 рік?.. Сумніви в мене далі залишаються...

Руслан ШЕРЕМЕТА