Ті чортові порічки...
З юності терпіти не могла збирати ті чортові порічки. Навіщо тільки мама Зірка Мензатюк насадила на дачі купу тих кущів? Вони ж родять, а ти збирай, а там комарів море, а мене вони дуууже люблять, та й самі порічки кислі, жах.
Кожного року у червні у батька закінчувався сезон Національній опері і починалась відпустка. І замість морів-океанів, вони з мамою їхали на дачу, де все було збудовано і посаджено їхніми руками. «Зібрали порічки!» - першим ділом повідомляв тато. Отже, будуть робити порічкове вино. Надавлять порічковий сік, потім чаклуватимуть над великими бутлями, які булькають і вічно заважають, а вже взимку смакуватимуть своє порічкове вино і згадуватимуть літо. Таке порічкове вино робив ще мій дід Захарій, а для того мав великий деревʼяний прес. Любив порічки і мій прадід Олексадр, він мав багато кущів у саду і сам обривав. Тож це була сімейна традиція, яку продовжили мої батьки, та на мені їй судилося перерватися. Бо я ж терпіти не могла оті порічки.
Як батька не стало, не стало і вина - мама не могла сама над ним чаклувати. Та вона хоч збирала ті порічки. А тепер поїхала, і порічки докоряли мені самим своїм існуванням. Я вирішила зібрати трішки, з крайнього куща, і всі комарі світу налетіли на мене чорною хмарою. Мене вони люблять, я для них смачненька-солоденька. Згадався тато, якого комарі любили ще більше. Як ми з татом були поруч, всі решта могли розслабитися - комарі кусали тільки нас двох. Останнім часом я часто згадувала батька, особливо коли було важко і гірко, а батько ж умів розсмішити, підтримати як ніхто.
Якось непомітно перейшла до другого куща, третього. Тоді згадала про батьковий ослінчик і притягла його під куща, і сидячи на тому ослінчику збирати порічки виявилось якось легше, та й комарі наче вгамувалися. Не зчулася, як обірвала усі кущі. Вилізла така обкусана, що не знаю, як завтра на люди вийти, не те що ефір вести. Але вперше за довгий час я відчула присутність батька, і наче наговорилася з ним.
Ні, я не робитиму його порічкове вино, я придумаю своє застосування тим порічкам. Та, здається, я нарешті їх прийняла. Дякую, тату, за цю науку.
Наталка ФІЦИЧ
Кожного року у червні у батька закінчувався сезон Національній опері і починалась відпустка. І замість морів-океанів, вони з мамою їхали на дачу, де все було збудовано і посаджено їхніми руками. «Зібрали порічки!» - першим ділом повідомляв тато. Отже, будуть робити порічкове вино. Надавлять порічковий сік, потім чаклуватимуть над великими бутлями, які булькають і вічно заважають, а вже взимку смакуватимуть своє порічкове вино і згадуватимуть літо. Таке порічкове вино робив ще мій дід Захарій, а для того мав великий деревʼяний прес. Любив порічки і мій прадід Олексадр, він мав багато кущів у саду і сам обривав. Тож це була сімейна традиція, яку продовжили мої батьки, та на мені їй судилося перерватися. Бо я ж терпіти не могла оті порічки.
Як батька не стало, не стало і вина - мама не могла сама над ним чаклувати. Та вона хоч збирала ті порічки. А тепер поїхала, і порічки докоряли мені самим своїм існуванням. Я вирішила зібрати трішки, з крайнього куща, і всі комарі світу налетіли на мене чорною хмарою. Мене вони люблять, я для них смачненька-солоденька. Згадався тато, якого комарі любили ще більше. Як ми з татом були поруч, всі решта могли розслабитися - комарі кусали тільки нас двох. Останнім часом я часто згадувала батька, особливо коли було важко і гірко, а батько ж умів розсмішити, підтримати як ніхто.
Якось непомітно перейшла до другого куща, третього. Тоді згадала про батьковий ослінчик і притягла його під куща, і сидячи на тому ослінчику збирати порічки виявилось якось легше, та й комарі наче вгамувалися. Не зчулася, як обірвала усі кущі. Вилізла така обкусана, що не знаю, як завтра на люди вийти, не те що ефір вести. Але вперше за довгий час я відчула присутність батька, і наче наговорилася з ним.
Ні, я не робитиму його порічкове вино, я придумаю своє застосування тим порічкам. Та, здається, я нарешті їх прийняла. Дякую, тату, за цю науку.
Наталка ФІЦИЧ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |