Свободу "медузам" не зрозуміти!

Коли ще був останній міст, що з'єднував Чернігів зі світом, приїхали репортери. Загалом, їх приїздило досить багато, і це були цілком безстрашні люди з іноземних агенство, які знімали нас, брали інтерв'ю, і місяців декілька поспіль ми це могли бачити в інеті. Коли він з'явився. Коли братів поперли. Як наші танчики блокаду міста зняли. Ага.

Ну, так от. Приводять до мене в кабінет пані з перекладачкою. Інтерв'ю, репортаж, поговоріть і всьо такоє. Пані російськомовна, вся якась трохи на нервах смикається, як бахкає. Бахкає постійно - то наші насипають, то отвєтка летить. Плюс-мінус, одним словом. Хто знає - той зрозуміє. І далеко - так, просто постійний фон. Пані ж постійно і смикається.

Пані представилась,навіть якусь візитку тицьнула - якесь російськомовне агенство з Риги. Ну, з Риги, то й з Риги. Кажу:
- Російською говорити хочете? В Ризі ж навряд щоб українську вже вивчили? Можу англійською.
- Штови-штови! Єслі можна па-рускі - у нас рускаязичная аудиторія!

І перекладач така:
- Да, єслі владєєтє, то па-рускі.
- Ладно, - кажу.- Спробую па-рускі. Хоч і без задоволення.

Почали говорити - те, се, как живьотє, как работаєтє, как бєз вади, как бєз свєта.

- Так, - кажу,- нормально. Живем, працюєм, все в нас є. Мріємо, щоб брати іздохли. Всі скопом і зразу. По вечорах, як вечеряємо з ліхтариком, по ночах, як бомби на нас з братських літаків кидають, і цілий день, як розтерзані тіла на столах зшиваєм - все тільки за одне молімося: нехай ця покруч сконає в корчах. А так більше нічого не треба, все нормально.
- А как ви атносітєсь к пєрємірію? - питання мене збентежило і насторожило.
- Ніяк, -кажу. - Будемо битись, доки сили вистачить. Свобода варта крові!
Репортерку почало тіпати ще більше.
- Как?! Ви же врач! Ви же клятву давали! Ето же жертви! Так ніззя!
-А ви,- кажу, - ту клятву читали? Ні? Ну, то і заціпте. І вобще, ідіть ви лісом з вашим перемир'ям.

Загалом, розмова зіпсувалась чогось. Бахкати почало інтенсивніше, потемніло, і пані швидко ушилась з кабінету, бо машина бібікнула під приймальним.

Пройшов десь з місяць. Міст давно розбили, оточення стало повним, молились на 72-у бригаду, бо більше ні на кого. Ну, да, ще на Бога. Але в нього нема танчиків.

Стоїмо вранці з недавно прооперованим пораненим вранці каву п'ємо. Ну, так завжди тоді було: кава є - значить, для всіх. Нема - вибачте, ні для кого нема.

- А ви росіянам інтерв'ю давали?
- Кому???
- Ну, от, в інтернеті. Ваше інтерв'ю. Беру його смарт, дивлюся. Точно, я. Точно, інтерв'ю. Не тільки зі мною - ще морг, адміни, місто. І все одне - перемир'я необхідне, треба припинити бійню.
- Та, - кажу. - Було тут багато кого. Всіх не запам'ятаєш.

Попили кави, розійшлися - він в палату, я до своїх справ.
Думаю, недаром вона сіпалась і мені не сподобалась. Щось в ній тоді ще було таке... не справжнє..., російське, чи що.

Як агенство звалось? Не сказав? Це до питання про "хароших і плахіх рузьке" .
"Медуза" воно звалось.

Свобода варта, їм не зрозуміти.

Олег ЛУЗАН

У нас у Городні під чпс окупації з'явився сумновідомий Грем Філліпс, який знімав пропагандистські ролики для рашки на окупованих територіях. Хотів зробити відеоролик як городнянці приймають гуманітарну допомогу від асвбадітєлєй. Не вийшло, ніхто не брав))) А місцеві активісти йому ще й лича трохи під вечір начистили, коли без супроводу його годувальників на вулиці виловили. Поїхав шукати кращих інтервю'єрів)

Світлана ТОМАШ