Зціпте зуби!
Нам теж було страшно. Коли місто було в облозі, коли були знищені мости, коли ворог стояв в передмісті і рвався до Чернігова. Нам теж було страшно.
Пам'ятаю, мене привезли до військового шпиталю оперувати пораненого. Везли через усе моє місто, через блок-пости без зупинок (машину шпиталю пропускали, бо знали її), під канонадою і вибухами, по пустельних вулицях, повз розбиті будинки. Нам теж було страшно.
А потім ми стояли у дворі шпиталю, обіймалися з колегами, і говорили, говорили, говорили, бо просто були раді бачити один одного живими. Живими і тут, на своєму місці, при ділі, потрібними. А по двору підходили солдати, контужені, легкопоранені, яких тільки привезли з передової, з району Яцево, лижної бази, Новоселівки - з пригороду. І казали, тягнучи один одного... Ні, не скажу, що вони казали. Здогадайтесь самі. Нам всім було страшно.
І кумові моєму, що з автоматом в руках і літніх кросівках на ногах сидів в окопі в Новоселівці під танками і тиграми - теж було страшно.
Але ми всі тамували страх і робили свою справу. Найкращі ліки від страху - робити свою справу. Допомагає, і добре. Хоча всім було страшно. І коли мер попередив про можливі вуличні бої, і коли РСЗО спалювали квартали, і коли бомбувальники кидали на нас ФАБи, а ми ночами оперували білих від знекрів'я і бетонного пилу дітей. Нам теж було страшно.
Але ми ніколи не дозволяли собі виплескувати свій страх на других, ділитися ним, розраджуючи себе. Бо всім було страшно. І всі хотіли жити.
І зараз, коли дехто намагається рознести свій страх на всіх, розділити з усіма, виляскуючи про невдачі, винних, нестачу і "всепропало" - я кажу: Всім страшно. Найкращі ліки від страху - робити свою справу і допомагати ВСУ. Займіться, чим можете, робіть і не стенайте.
В один із днів ми вилізли із хірургічного корпусу своєї лікарні на бліде весіннє сонце, бо обстріли віддалились і затихли, пробився кволий інтернет і ми дізнались, що перемогли, загарбник відходить, бо більше не в змозі наступати. Перемогли, бо робили свою справу, ставши пліч-о-пліч. Хоча всім було страшно.
Зціпте зуби. Пошліть панікерів. Робіть своє. Вірте в ЗСУ і зовсім трохи в чудо. Все буде Україна!
Олег ЛУЗАН
Пам'ятаю, мене привезли до військового шпиталю оперувати пораненого. Везли через усе моє місто, через блок-пости без зупинок (машину шпиталю пропускали, бо знали її), під канонадою і вибухами, по пустельних вулицях, повз розбиті будинки. Нам теж було страшно.
А потім ми стояли у дворі шпиталю, обіймалися з колегами, і говорили, говорили, говорили, бо просто були раді бачити один одного живими. Живими і тут, на своєму місці, при ділі, потрібними. А по двору підходили солдати, контужені, легкопоранені, яких тільки привезли з передової, з району Яцево, лижної бази, Новоселівки - з пригороду. І казали, тягнучи один одного... Ні, не скажу, що вони казали. Здогадайтесь самі. Нам всім було страшно.
І кумові моєму, що з автоматом в руках і літніх кросівках на ногах сидів в окопі в Новоселівці під танками і тиграми - теж було страшно.
Але ми всі тамували страх і робили свою справу. Найкращі ліки від страху - робити свою справу. Допомагає, і добре. Хоча всім було страшно. І коли мер попередив про можливі вуличні бої, і коли РСЗО спалювали квартали, і коли бомбувальники кидали на нас ФАБи, а ми ночами оперували білих від знекрів'я і бетонного пилу дітей. Нам теж було страшно.
Але ми ніколи не дозволяли собі виплескувати свій страх на других, ділитися ним, розраджуючи себе. Бо всім було страшно. І всі хотіли жити.
І зараз, коли дехто намагається рознести свій страх на всіх, розділити з усіма, виляскуючи про невдачі, винних, нестачу і "всепропало" - я кажу: Всім страшно. Найкращі ліки від страху - робити свою справу і допомагати ВСУ. Займіться, чим можете, робіть і не стенайте.
В один із днів ми вилізли із хірургічного корпусу своєї лікарні на бліде весіннє сонце, бо обстріли віддалились і затихли, пробився кволий інтернет і ми дізнались, що перемогли, загарбник відходить, бо більше не в змозі наступати. Перемогли, бо робили свою справу, ставши пліч-о-пліч. Хоча всім було страшно.
Зціпте зуби. Пошліть панікерів. Робіть своє. Вірте в ЗСУ і зовсім трохи в чудо. Все буде Україна!
Олег ЛУЗАН
| Читайте також |
| Коментарі (0) |