Сучі ж ви діти, браття і сестри, все в тому ж Христі!
Щойно приїхав з Тернополя, з похорону Петра Сороки.
По дорозі туди за Дубно цілу годину простояли в заторі, що стався через хресну ходу вірнопідданих масковскаго патріархату, які пхалися в почаївську філію ФСБ молитися, щоб Україні не дали томоса на автокефалію. Дивився я на тих убогих, які опинилися не просто на нашому зі Стасом Бондаренком шляху на прощу до Друга, а й на шляху України до себе самої та й думав: "Сучі ж ви діти, браття і сестри, все в тому ж Христі!"
А ще думав, що Петро так і не дочекався тієї України, в якій його слова "Нема мені над ліс оцей Держави" могли сприйматися не як спроба заховатися в миле й дороге серцю лісове диво від потворної дійсності і схибленості твоїх співгромадян.
Приїхали, коли його вже відспівали і в закритій труні винесли на катафалк. Я не бачив мого Друга мертвим. Отож, так і залишиться він мені живим, з проникливим і зболеним поглядом, яким дивився на мене на своїй кухні, де побували десятки й десятки українських письменників. А поховали Петра на сільському цвинтарі, неподалік його Петриківського лісу, поруч з цвинтарною дорогою. Я побачив у цьому якийсь символ, адже скількох молодих і не дуже письменників вивів Петро Сорока на широку літературну дорогу своїми глибокими, доброзичливими і мудрими рецензіями, скількох відвів од манівців. Залишається тільки пам'ять. А ще книги, а ще Галя, на яку ти так і не зміг надивитися за все життя, діти, внуки і Петриківський ліс - твоя Верховна Держава.
Володимир ШОВКОШИТНИЙ
По дорозі туди за Дубно цілу годину простояли в заторі, що стався через хресну ходу вірнопідданих масковскаго патріархату, які пхалися в почаївську філію ФСБ молитися, щоб Україні не дали томоса на автокефалію. Дивився я на тих убогих, які опинилися не просто на нашому зі Стасом Бондаренком шляху на прощу до Друга, а й на шляху України до себе самої та й думав: "Сучі ж ви діти, браття і сестри, все в тому ж Христі!"
А ще думав, що Петро так і не дочекався тієї України, в якій його слова "Нема мені над ліс оцей Держави" могли сприйматися не як спроба заховатися в миле й дороге серцю лісове диво від потворної дійсності і схибленості твоїх співгромадян.
Приїхали, коли його вже відспівали і в закритій труні винесли на катафалк. Я не бачив мого Друга мертвим. Отож, так і залишиться він мені живим, з проникливим і зболеним поглядом, яким дивився на мене на своїй кухні, де побували десятки й десятки українських письменників. А поховали Петра на сільському цвинтарі, неподалік його Петриківського лісу, поруч з цвинтарною дорогою. Я побачив у цьому якийсь символ, адже скількох молодих і не дуже письменників вивів Петро Сорока на широку літературну дорогу своїми глибокими, доброзичливими і мудрими рецензіями, скількох відвів од манівців. Залишається тільки пам'ять. А ще книги, а ще Галя, на яку ти так і не зміг надивитися за все життя, діти, внуки і Петриківський ліс - твоя Верховна Держава.
Володимир ШОВКОШИТНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |