Стосовно вчителів-зрадників

Інфантильність, слабкість та безкарність нас майже зруйнували.

Кожен з них знав на що йде, багато вчителівна окупованій територоії відмовилися виходити на роботу та навчати дітей за московитською навчальною програмою. Для них вибір був очевидний.

Сьогодні бачу, як дехто починає шкодувати цих колаборантів.

Стокгольмський синдром не можна вмикати у випадку національної небезпеки. Ми повинні бути рішучі і однозначні.
І не в осуді справа. Не суди і судимий не будеш? То і до вбивць це можна застосувати.

Християнські закони з дияволом не працюють. А ми саме з ним маємо справу. Хитрим, підступним, безжальним. Як би вам не хотілося усе прикрасити та згладити.

Вони мають бути покарані і суворо. Це має увійти у історію та закарбуватися в пам'яті нації. А не оце убоге всепрощення, яке знову розв'яже злу руки. Рано чи пізно.

Бути вчителем - це другорядне. Вони - громадяни, які пішли на співпрацю з загарбниками та вбивцями. Хоча, бути вчителем - це дуже відповідально. Бо вчитель ліпить мозок майбутнього українця.

Зрадників не так уже й багато. Інакше московити не завозили б до нас своїх вчителів заманюючи їх захмарними зарплатами (400 тис руб.) та плюшками. Яких просто китнули.

Вибір є у кожного.
Завжди

Лєна РОМАНЧУК