Стародубщина в складі Росії - це ненормально
В книзі «Гомельская губерния», яку готувала до друку білоруська дослідниця Валентина Мятлицька (Лебедева), наводиться красномовний епізодів яким чином «вирішувалося питання» приналежності північних повітів Чернігівської губернії та як до цього ставилося місцеве населення. Як зазначалося в телеграмі за підписами голови Гомельського міського виконавчого комітету Даниила Гуло та голови гомельського повітового комітету РКП(б) Менделя Хатаєвича, що скеровувалася наркому внутрішніх справ РСФСР та голови ЦВК УСРР: «Разрешенный в центре вопрос о включении в состав Гомельськой губернии северных уездов Черниговщины тормозится нежеланием Черниговского губисполкома и самих уездов. До сих пор им неизвестно состоявшееся постановление центра» (с.218).
В першій половині квітня пройшло засідання за участю представників північних повітів Чернігівської губернії. Учасникам було запропоновано погодися з ухваленим вже рішенням. Але делегати виявилися «обеспокоены экономическими последствиями и предлагают отменить перестройку губернских границ до окончания весенних сельськохозяйственных работ» (с.219). Найбільш проукраїнськи виявилися налаштованими мешканців Стародуба.
Голова місцевого виконкому Парлюк надіслав таку телеграму:
«19 апреля 1919 г.
Киев, Москва, ВУЦИК, копия ВЦИК, Чрнигов губ ревком и губернському съезду.
До сведения Стародубського уездисполкома дошло о присоединении Стародубского туезда к Великоросии. Уездисполком именем населения протестует против такого ненормального явления и заявляет, если Стародубский уезд был присоединен к Великорусскому центру на основании федерации, то только лишь потому, что в Великороссии существует Советская власть для совместного противодействия и изгнания врага гетьмана Скоропадского, захватившего власть в Украине. От Украины же Стародубсикй уезд не отделялся и, в настоящее время, с согласия двохсоттысячного населения уезда, к Великоросиис не может быть присоединен, так как последние считают себя в историческом¸ экономическом и географическом отношении украинцами… Уезды даже в известность не были поставлены. Для обсуждения такого чрезвычайно важного вопроса на местах нужно было созвать съезды, посему просив об оставлении нашего уезда принадлежащим к Украине.
Председатель Парлюк» (с.210).
Тож, на думку місцевих радянських діячів, перебування Стародубщини в складі Росії – явище ненормальне. Наголосимо – йдеться не про позицію обраного всім населенням органу місцевого самоврядування, як наприкінці 1917 – на початку 1919 р. Уєздний (повітовий) виконком – класовий орган, підконтрольний правлячі комуністичній партії. Однак він протестує іменем населення уєзду. Втім доба, коли місцеві владі інституції, не кажучи вже про мешканців, могли впливати на центральні за російського великодержавного більшовизму пішли в небуття. Їх рішення до волевиявлення місцевого населення вони відношення не мали – хіба що в тому сенсі, що прямо йому суперечили.
[Такоева И. Т. Гомельская губерния. Как всё начиналось. Неизвестные страницы/ Ирина Такоева, под общ. ред. Владимира Дворника; науч. ред. Валентина Лебедева. – Гомель: Редакция газеты «Гомельская праўда», 2014. – 288 с.]
Володимир БОЙКО
В першій половині квітня пройшло засідання за участю представників північних повітів Чернігівської губернії. Учасникам було запропоновано погодися з ухваленим вже рішенням. Але делегати виявилися «обеспокоены экономическими последствиями и предлагают отменить перестройку губернских границ до окончания весенних сельськохозяйственных работ» (с.219). Найбільш проукраїнськи виявилися налаштованими мешканців Стародуба.
Голова місцевого виконкому Парлюк надіслав таку телеграму:
«19 апреля 1919 г.
Киев, Москва, ВУЦИК, копия ВЦИК, Чрнигов губ ревком и губернському съезду.
До сведения Стародубського уездисполкома дошло о присоединении Стародубского туезда к Великоросии. Уездисполком именем населения протестует против такого ненормального явления и заявляет, если Стародубский уезд был присоединен к Великорусскому центру на основании федерации, то только лишь потому, что в Великороссии существует Советская власть для совместного противодействия и изгнания врага гетьмана Скоропадского, захватившего власть в Украине. От Украины же Стародубсикй уезд не отделялся и, в настоящее время, с согласия двохсоттысячного населения уезда, к Великоросиис не может быть присоединен, так как последние считают себя в историческом¸ экономическом и географическом отношении украинцами… Уезды даже в известность не были поставлены. Для обсуждения такого чрезвычайно важного вопроса на местах нужно было созвать съезды, посему просив об оставлении нашего уезда принадлежащим к Украине.
Председатель Парлюк» (с.210).
Тож, на думку місцевих радянських діячів, перебування Стародубщини в складі Росії – явище ненормальне. Наголосимо – йдеться не про позицію обраного всім населенням органу місцевого самоврядування, як наприкінці 1917 – на початку 1919 р. Уєздний (повітовий) виконком – класовий орган, підконтрольний правлячі комуністичній партії. Однак він протестує іменем населення уєзду. Втім доба, коли місцеві владі інституції, не кажучи вже про мешканців, могли впливати на центральні за російського великодержавного більшовизму пішли в небуття. Їх рішення до волевиявлення місцевого населення вони відношення не мали – хіба що в тому сенсі, що прямо йому суперечили.
[Такоева И. Т. Гомельская губерния. Как всё начиналось. Неизвестные страницы/ Ирина Такоева, под общ. ред. Владимира Дворника; науч. ред. Валентина Лебедева. – Гомель: Редакция газеты «Гомельская праўда», 2014. – 288 с.]
Володимир БОЙКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |