Головна › Новини › ПОГЛЯД
Споришевий пішник
23-Бер-18 546 2.0 0
Вийшов на ґанок. Босий, як апостол. Голова біліша за сорочку. Тиха радість на лиці. В руках дійниця. По яфини зібрався.

– Скільки вам років, діду?
– Ганьба й казати. Дев’яносто третій рушив.
– Пенсію файну маєте?
– Що файна, то файна. Скільки гроші не мінялися, а нові файніші.
Або я не так запитав, або дідо не так зрозумів.
– Чи велика пенсія?
– Та велика. Бо тридцять третий рік беру, – виціряється білозубо.
– А зуби чим чистите?
– Нічим нігда не чистив. Я лише полочу їх паленкою досвіта і ввечері. З дичок паленка. Дуже добре зубам. Та й кров гріє.
– Що вам помогло зберегти молодість, діду?
– Споришевий пішник.
– Що?
– Видиш, який у мене городець? Уздовж, аж до Кам’яного кадуба, його перетяв пішничок, порослий споришем. Кожного рана босий ним ходжу. Вліті підошви обпікає студена роса, взимі – сніг. Пройдуся, низько вклонюся землі, сонцю, дереву – і на цілий день дістану від них благословення.

…Йдемо тим пішником угору разом. Я відсапуюся. Дідо легкий, як перо, трава під ним не гнеться. Зупинився, всміхаючись сам собі, обережно відсунув ногою вбік слимачка. І далі пішов, розчиняючись у зеленому мареві серпня.

Мирослав Дочинець


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Мирослав Дочинець, українська література, есеї, довголіття


Читайте також



Коментарі (0)
avatar