Мама і с.

П‘ємо чай із агрусовим конфітюром на маминій кухоньці.

«Господи, які люди дурні», - зітхає мама.
«Просто люди слабкі», - намагаюся, розморений гарячим і солодким, пом‘якшити цю константу.

«І дурні», - наполягає мама.
«Маєш конкретний приклад?» - питаю.

«Маю. Знайома з дому навпроти, молодша на десять років, каже мені: «Нам, пані Еміліє, вже тільки смерті чекати…»
«А що ти на це?»

«Якщо бажаєте, чекайте її, а я маю що чекати. Сьогодні пенсію мають принести. Завтра з села привезуть молоко і сир, післязавтра йду з онучкою на концерт, у суботу запрошена на шашлики, в неділю їдемо з церквою на храмовий відпуст, у понеділок прийде майстер перепрошити пульт, на вівторок записана до стоматолога, у середу приїде в гості колишня учениця з Хуста, потім десь на виході нова книга сина… Я маю, що чекати…»

Мамі 92-й рік.

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ