Спогад про друга- художника
24 червня, у приміщенні Прилуцької центральної міської бібліотеки імені Любові Забашти, відбувся захід приурочений пам'яті художника Анатолія Миколайовича Риженка, в день його народження.
Хочу поділитися спогадами про друга. Минуло майже півтора роки як не стало Анатолія, і мені дуже боляче згадувати його у минулому часі - людину, яку добре знав, з якою спілкувався майже щодня, з якою підтримував дружні стосунки.
Яким він був?
Він був щирим і справжнім українцем.
Чесним, порядним, інтелігентними, вірним другом, гарним сім'янином, люблячим чоловіком, батьком, дідусем і... високопрофесійним талановитим художником. Він не був, із за його особистих принципових позицій ні членом Спілки художників України, ні членом якихось інших спілок чи партій, не вважав за потрібне . Він був поза політикою, хоча дуже реагував на політичні події в державі. Був палким патріотом України. З перших днів Революції гідності він, разом із сином Богданом, були у Києві на Майдані. Чим дуже пишався.
Це була особистість. І тільки коли втрачаєш, розумієш яку людину ми втратили. Не можу сказати скільки картин створив художник Анатолій Риженко, але можу з впевненістю сказати, що він залишив велику художню спадщину у цьому світі. А які вітражі створював Анатолій Миколайович. Його роботи прикрашають безліч будівель по всій Україні. Взяти хоча б Ніжинський педуніверситет. Там куди не глянь і, його прекрасні вітражі.
Як художник - оформлювач він створював музеї. В т.ч. і наш Прилуцький краєзнавчий музей. А я був на відкритті музею Ніжинського авіаполку. Це шедевр. Він умів це робити на високому художньому рівні і він робив.
Його художні роботи є в приватних колекціях багатьох країн світу. Його художні виставки декілька разів відбувались у Німеччині в Кельні, в Дюсесельдорфі про які він часто розповідав, в Києві. І, неодноразово, у стінах Прилуцької міської книгозбірні. Але де б не був він, а він у свій час побував у багатьох країнах Європи, в Індії, в Сполучених Штатах, Анатолій Миколайович завжди залишався патріотом України і рідного міста Прилуки.
Збирав відомості про родове дерево і дуже пишався своїм корінням.
Анатолій Миколайович дуже вболівав за стан культури у місті, дуже переживав і намагався щось змінити. Скільки ідей було в нього, але не завжди йому вдавалося достукатись до владних кабінетів. На виставках, особливо закордонних, його роботи дуже цінувалися і розліталися в прямому сенсі цього слова. Він гордився своїм роботами а ми, його друзі, пишалися успіхами товариша.
Анатолій Миколайович був безкорисливою людиною, багато своїх робіт дарував людям і установам, а також своїм друзям. У мене теж є портрет його роботи, який він подарував мені на день народження.
Одним із кредо його життя було: "Добро робиться тихо, решта - театр".
Він активно брав участь у різних благодійних заходах. Уже після повномасштабного вторгнення Прилуцька районна військова адміністрація проводила благодійний захід "Шепіт Прилуччини" по збору коштів на підтримку ЗСУ. Анатолій Миколайович на аукціон без вагань віддав свою одну з найкращих робіт, яка була у нього в будинку. Вона була дорого оцінена і продана, а кошти пішли на підтримку Збройних Сил України. Він дуже пишався, цим. Він телефонував мені із таким запалом, з радістю розповідав. Потім проводився міжнародний аукціон теж на підтримку Збройних Сил України. Він також виставляв свої картини, які знаходили своїх господарів, а кошти йшли на підтримку армії.
Анатолій Миколайович дуже цікава особистість, він був гарним співрозмовником, з ним було дуже приємно спілкуватися. Ми час від часу зустрічалися у створеному ним Художньому салоні і могли спілкуватися не одну годину, час летів непомітно. Він розповідав про свої поїздки за кордон, ділився своїми враженнями, його можна було слухати безкінечно. Ми обговорювали різні політичні теми і часто зупинялися на ситуації в рідному місті. У кожного була своя думка, ми обговорювали, сперечалися, але завжди залишалися друзями.
Анатолій Миколайович беріг велику пам'ять про художників прилучан, про яких незаслужено забули. Едуард Усов, Юрій Коваленко Олександр Івахненко. Між іншим твори Едуарда Усова, що знаходяться у нашому краєзнавчому музеї, за ініціативи Риженка були відцифровані і збережені в електронному варіанті. Великою мрією Анатолія Миколайовича було видання книги пам'яті про прилуцьких художників. "По обидва береги серця", авторства Олександра Забарного, яку художньо оформив Анатолій Миколайович. І тільки через шість років, дякуючи нашому меценату Анатолію Костянтиновичу Мирошниченко, є надія, що ця книга незабаром з'явиться у друкованому вигляді. Це буде велика пам'ять про талановитого художника Анатолія Риженка.
А скільком талановитим діткам він відкрив дорогу у професійне життя, допоміг вступити на навчання у виші. Доречі, ні з кого з дітей чи їх батьків він ніколи не взяв жодної копійки за свою роботу. Анатолій Риженко давав безкоштовно майстер-класи із живопису.
На заході прозвучала пропозиція, з метою увіковічнення пам'яті про нашого товариша, клопотати перед міською радою про присвоєння Анатолію Миколайовичу Риженку звання Почесний громадянин міста Прилуки. Я підтримав цю ініціативу і користуючись нагодою присутності в залі міського голови звернувся з проханням, дати доручення відповідним службам щоб внести зміни в Положення про Почесного громадянина міста Прилуки. Розумію, що це нелегкий і дуже довгий шлях, але він вартий того щоб його пройти. Бо не зуміли ми, своєчасно не оцінили великого вкладу нашого земляка у розвиток культури міста за його життя. То ж варто виправити цю помилку.
А згодом, пропоную заснувати міську Премію імені художника Анатолія Риженка, якою нагороджувати талановиту молодь.
Дякую організаторам за добре організований захід, дякую всім учасникам, хто, не зважаючи на зайнятість, прийшли і згадали нашого товариша, поділились спогадами. Дякую сім'ї, яка свято береже пам'ять про свого знаменитого батька і дідуся.
Віктор КОПАЧЕВСЬКИЙ
Хочу поділитися спогадами про друга. Минуло майже півтора роки як не стало Анатолія, і мені дуже боляче згадувати його у минулому часі - людину, яку добре знав, з якою спілкувався майже щодня, з якою підтримував дружні стосунки.
Яким він був?
Він був щирим і справжнім українцем.
Чесним, порядним, інтелігентними, вірним другом, гарним сім'янином, люблячим чоловіком, батьком, дідусем і... високопрофесійним талановитим художником. Він не був, із за його особистих принципових позицій ні членом Спілки художників України, ні членом якихось інших спілок чи партій, не вважав за потрібне . Він був поза політикою, хоча дуже реагував на політичні події в державі. Був палким патріотом України. З перших днів Революції гідності він, разом із сином Богданом, були у Києві на Майдані. Чим дуже пишався.
Це була особистість. І тільки коли втрачаєш, розумієш яку людину ми втратили. Не можу сказати скільки картин створив художник Анатолій Риженко, але можу з впевненістю сказати, що він залишив велику художню спадщину у цьому світі. А які вітражі створював Анатолій Миколайович. Його роботи прикрашають безліч будівель по всій Україні. Взяти хоча б Ніжинський педуніверситет. Там куди не глянь і, його прекрасні вітражі.
Як художник - оформлювач він створював музеї. В т.ч. і наш Прилуцький краєзнавчий музей. А я був на відкритті музею Ніжинського авіаполку. Це шедевр. Він умів це робити на високому художньому рівні і він робив.
Його художні роботи є в приватних колекціях багатьох країн світу. Його художні виставки декілька разів відбувались у Німеччині в Кельні, в Дюсесельдорфі про які він часто розповідав, в Києві. І, неодноразово, у стінах Прилуцької міської книгозбірні. Але де б не був він, а він у свій час побував у багатьох країнах Європи, в Індії, в Сполучених Штатах, Анатолій Миколайович завжди залишався патріотом України і рідного міста Прилуки.
Збирав відомості про родове дерево і дуже пишався своїм корінням.
Анатолій Миколайович дуже вболівав за стан культури у місті, дуже переживав і намагався щось змінити. Скільки ідей було в нього, але не завжди йому вдавалося достукатись до владних кабінетів. На виставках, особливо закордонних, його роботи дуже цінувалися і розліталися в прямому сенсі цього слова. Він гордився своїм роботами а ми, його друзі, пишалися успіхами товариша.
Анатолій Миколайович був безкорисливою людиною, багато своїх робіт дарував людям і установам, а також своїм друзям. У мене теж є портрет його роботи, який він подарував мені на день народження.
Одним із кредо його життя було: "Добро робиться тихо, решта - театр".
Він активно брав участь у різних благодійних заходах. Уже після повномасштабного вторгнення Прилуцька районна військова адміністрація проводила благодійний захід "Шепіт Прилуччини" по збору коштів на підтримку ЗСУ. Анатолій Миколайович на аукціон без вагань віддав свою одну з найкращих робіт, яка була у нього в будинку. Вона була дорого оцінена і продана, а кошти пішли на підтримку Збройних Сил України. Він дуже пишався, цим. Він телефонував мені із таким запалом, з радістю розповідав. Потім проводився міжнародний аукціон теж на підтримку Збройних Сил України. Він також виставляв свої картини, які знаходили своїх господарів, а кошти йшли на підтримку армії.
Анатолій Миколайович дуже цікава особистість, він був гарним співрозмовником, з ним було дуже приємно спілкуватися. Ми час від часу зустрічалися у створеному ним Художньому салоні і могли спілкуватися не одну годину, час летів непомітно. Він розповідав про свої поїздки за кордон, ділився своїми враженнями, його можна було слухати безкінечно. Ми обговорювали різні політичні теми і часто зупинялися на ситуації в рідному місті. У кожного була своя думка, ми обговорювали, сперечалися, але завжди залишалися друзями.
Анатолій Миколайович беріг велику пам'ять про художників прилучан, про яких незаслужено забули. Едуард Усов, Юрій Коваленко Олександр Івахненко. Між іншим твори Едуарда Усова, що знаходяться у нашому краєзнавчому музеї, за ініціативи Риженка були відцифровані і збережені в електронному варіанті. Великою мрією Анатолія Миколайовича було видання книги пам'яті про прилуцьких художників. "По обидва береги серця", авторства Олександра Забарного, яку художньо оформив Анатолій Миколайович. І тільки через шість років, дякуючи нашому меценату Анатолію Костянтиновичу Мирошниченко, є надія, що ця книга незабаром з'явиться у друкованому вигляді. Це буде велика пам'ять про талановитого художника Анатолія Риженка.
А скільком талановитим діткам він відкрив дорогу у професійне життя, допоміг вступити на навчання у виші. Доречі, ні з кого з дітей чи їх батьків він ніколи не взяв жодної копійки за свою роботу. Анатолій Риженко давав безкоштовно майстер-класи із живопису.
На заході прозвучала пропозиція, з метою увіковічнення пам'яті про нашого товариша, клопотати перед міською радою про присвоєння Анатолію Миколайовичу Риженку звання Почесний громадянин міста Прилуки. Я підтримав цю ініціативу і користуючись нагодою присутності в залі міського голови звернувся з проханням, дати доручення відповідним службам щоб внести зміни в Положення про Почесного громадянина міста Прилуки. Розумію, що це нелегкий і дуже довгий шлях, але він вартий того щоб його пройти. Бо не зуміли ми, своєчасно не оцінили великого вкладу нашого земляка у розвиток культури міста за його життя. То ж варто виправити цю помилку.
А згодом, пропоную заснувати міську Премію імені художника Анатолія Риженка, якою нагороджувати талановиту молодь.
Дякую організаторам за добре організований захід, дякую всім учасникам, хто, не зважаючи на зайнятість, прийшли і згадали нашого товариша, поділились спогадами. Дякую сім'ї, яка свято береже пам'ять про свого знаменитого батька і дідуся.
Віктор КОПАЧЕВСЬКИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
