Сьогодні, завтра і завжди…

Згасає вечір. Сидимо під горіхом, чекаємо поки в потічку остудиться принесена Федорцьом сливовиця. В передчутті спроквола розмовляємо. Звичайно, про напої.

«Які вина ви робите?» – питаю, нарізаючи оселедець для закуски.
«Добрі», – відповідає Федорцьо.

«Знаю, що добрі, а які сорти?»
«Сорти два: червоне і біле».

Я не маю, що на це сказати, тому переходжу до іншого:

«А які самогонки?»
«Самогонки трьох сортів: для продажу, для гостей і для себе».

«А цей який?» – питаю, киваючи на пляшчину в потічку.
«Це четвертий, спеціальний – для себе, коли хочу випити в гостях».

… За хвилю золотавий струмінь цямкотить у мій шкалик. У ніздрі б’є млосний дух дитинства, коли баба осінніми вечорами варила в казані чорні угорки. Роблю перший ковток і видихаю:

«Добра, чиста, пахуча, легка».
«Не спіши, – мовить Федорцьо, уважно зазираючи мені в очі. – Завтра скажеш…»
"Чарунки днів".

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ