Головна › Новини › КУЛЬТУРА
«Скрізь, де можна, садовити наших людей»
04-Квіт-20 491 0.0 0
Читаючи перший том листів Ганни Барвінок до Іллі Шрага

Обидвох не жалувала світська влада – Ганну Барвінок (Олександру Білозерську) як дружину напівзабороненого Пантелеймона Куліша, а Ілля Шраг мало того, що був у числі засновників чернігівської «Просвіти», депутатом (тоді їх звали послами) Державної Думи Російської імперії, членом Центральної Ради, так його тільки смерть врятувала від арешту російськими окупаційними властями у Чернігові 1919 року. Куди ж таких пропагувати!

І це просто чудо, що листи таких людей збереглися – 442 їх є у фондах Чернігівського літературно - меморіального музею- заповідника М.Коцюбинського. Музей і розпочав їх видавати – у першому томі, який нещодавно побачив світ, подано їх 103. Тут треба велику подяку сказати головному хранителю фондів музею Галині Степанець, яка підготувала листи до друку. І не тільки за те, що розшифрувала почерки, пробралася крізь чагарі сьогодні вже малозрозумілих слів, але осібно – за примітки. Бо саме в них можна знайти масу не тільки розшифровуючої інформації щодо самих листів, але й щодо доль і часу. Щоправда, розказувати що то за міста – Париж чи Берн – може й не варто, та й деякі персоналії не прояснені. Але загалом – робота велика.

Звісно, якість друку, особливо ілюстрацій (картини похорону Куліша взагалі неможливо розібрати), м’яко кажучи, залишає бажати кращого, але це питання до видавця Володимира Савченка. Сподіваємося, що наступні томи матимуть ошатніший вигляд. До речі, обкладинку теж можна б зробити було інформаційно насиченою.

Михайлина Коцюбинська колись писала, що листи видатних діячів минулих епох в час націєтворення стають містком між минулим і сьогоденням. Викликають асоціації, вчать і наставляють. Історик Тамара Демченко, що написала передмову, влучно цитує думку Юрія Шевельова: «Історія листування на Україні ще не написана». А була б цікавою!

Бо ось, наприклад, пише старий Гулак- Артемовський молодому Тарасу Шевченку, який не зважає на російську критику і далі вперто пише українською мовою, не переходить на великоросійське наріччя: «Спасибі Вам, що не дивитесь у вічі тим дурням – кацапам, що, не вмівши нашої мови і не розібравши у неї нічого, кричать, мов жиди у шабаш: «шьто, да шьто ета наварнякано. Ми нє панімаєм-ста нічаво». Спасибі, що плюєте на них, та й не перестаєте писати. Пишіть, пишіть, нехай Вам Господь поможе». Звісно, сьогодні за такі слова старого Гулака об’явили б ксенофобом, антисемітом і ще б якусь наличку приклепали… А це ж 1841 рік!

В листуванні люди були щирішими, не зважали ні на офіційну цензуру, ні так звану громадську думку, яка часто, як Шевченко казав про громаду, капуста головата…

Листи Ганна Барвінок пише після смерті Куліша, але в них загалом мало про господарство (крім нарікань, як її, вдову, оббирають та обдурюють борозенці), але головна тема листів – спадщина Куліша. Це просто унікальний випадок – отака вірність дружини чоловікові, який, до того ж, вірністю не відзначався. Правда, вона, як зачарована, вірить, що насправді то все на куліша наговорювали, а він чистий і божий… І повторює цю думку мало не в кожному листі, практично боготворячи свого покійного чоловіка.

Подружні зради Пантелеймона Куліша доведені багатьма дослідниками – я згадаю лишень праці Євгена Нахліка, який пише про флірт Куліша з Параскою Глібовою, з Марко Вовчок і ще з якось дівчиною. Особливо пікантно, коли Куліш приїхав до Марко Вовчок у Берлін, а вона його зустріла …з Тургенєвим. До речі, мало хто знає, що псевдонім «Марко Вовчок» Олександрі Вілінській ( в першому одруженні – Маркович) придумав таки Куліш, відредагувавши перші її оповідання. Так що там, де твори Марко Вовчок, не тільки Опанас Маркович походив пером і смаком, але й Куліш доклався…

Постать Пантелеймона Куліша була і є великою для українців. І контраверсійною . Попри визначення справдешнього місця Шевченка – постійна заздрість до нього, погордливе ставлення. Є воно і в листах Ганни Барвінок, яка, явно повторюючи чоловікові оцінки, пише про «кріпацьку поезію» Шевченка – в той час, мовляв, як у Куліша вона якась ширша, європейська… Насправді життя розставило все на свої місця і Куліша як поета ніхто не знає, крім літературознавців. Та й то не всі…

Контраверсійність Куліша ще й у його хитаннях – від козакофільства до козакофобії. Повертаючись знов до Шевченка – якщо для нього Петро перший і Катерина Друга кати України, то Куліш дійшов до возвеличення цих російських царів. Та й у Польщі Куліш займався русифікацією, зраджуючи ідеали Кирило- Мефодіївського братства, за які був покараний засланням у Тулу. Звісно, це не солдатчина та оренбурзькі степи для Тараса Шевченка…

Проте ми про листи. Дивує в них не тільки настійливість Кулішевої, але й педантичність (сказано – німець по батькові!) Іллі Шрага, який при своїй адвокатській, громадській, політичній завантаженості відповідає на кожен фактично її лист, певно, потішаючи розхитані жіночі нерви і спокійно сприймаючи її, бува, хаотичні писання.
Цікаво й те – і я це тільки в неї зустрічав – вона свого чоловіка зве виключно «дружина». Саме так, в жіночому роді і пише – «моя дружина». То ще феміністки з усякими глобалістами до неї не добралися! Пригадую, як Соломія Павличко читала листи Коцюбинського дружині з Криму – там, де він пише про грушки, що протекли, дослідниця убачила такі сексуально – фізіологічні мотиви, що ой, мама, не горюй!

А слова, що винесені в заголовок, з листа Ганни Барвінок, коли вона клопоталася за тих чи інших українців, як ось за Чернявського. Бо українці мають дбати про своїх.

Василь ЧЕПУРНИЙ


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Ілля Шраг, епістолярія, музей Коцюбинського, ганна Барвінок, Соломія Павличко, Василь Чепурний


Читайте також



Коментарі (0)
avatar