Юлій Коцюбинський, внук Коцюбинського
Сьогодні б йому було 90. І хоча циганки у двох різних містах напророчили були йому 72 роки життя, але він помер раніше - 2000 року Юлія Коцюбинського не стало.
Внук свого діда, що до дорослого свого віку нічого не знав не тільки про діда - класика української літератури, але й про українське своє походження взагалі: після оголошення батька Романа ворогом народу він опинився у дитбудинку. Недарма дружина Юлія Романовича - прекрасна вчителька української Антоніна Іллівна називала його матір зозулею: та, щоб вижити, вийшла терміново заміж за якогось красного дєятеля, а син ріс, як трава при дорозі. Вона, Писаревська, розшукала сина тоді, коли він уже був сформованим юнаком... Який, до речі, дитиною пережив німецьке бомбардування на Волзі і ці видива видимої смерті весь час переслідували його...
Треба віддати належне Ірині Михайлівні Данюшевській - Коцюбинській, доньці письменника і тітці Юлія Романовича - вона домоглася його переїзду в Київ (він ріс у Росії, бряцав на гітарі пісні Єсєніна і знать не знав про своє українське коріння), "здала на поруки" Тичині і Рильському, а вони вже настояли, щоб Юлій перевівся на другому курсі з російської на українську філологію. Хоча перевчататися було важко, але Тичина настояв: "Будуть сміятися, але треба!". Деякі слова і наголоси в нього лишилися від юного, неукраїнського життя...
Згодом, через ту ж таки тітку, він мусив покинути музей Коцюбинського, а через намагання ввести в науковий обіг імена Богдана Лепкого, Михайла Грушевського, Симона Петлюри, з якими товаришував Михайло Коцюбинський, ще й зазнав переслідувань комуняцької влади. Але повернувся у музей і в українській культурі найбільше запам'ятався саме як Коцюбинський - директор музею Коцюбинського.
Він зміг подолати і глибокий розлом між Коцюбинськими - саме завдяки Юлію Романовичу Михайлина Коцюбинська, донька брата письменника Хоми, наблизилися до дому Коцюбинських...
...Юлій Романович перестрів мене на розі вулиць Коцюбинського і Воровського (тепер Хлібопекарська) і зразу, з ходу, запропонував йти на роботу в музей, на посаду вченого секретаря. Це був сміливий з його боку крок - адже я, як член рухівської команди Сарани, був звільнений з обласної адміністрації після приходу туди першого секретаря обкому Шаповала. Вперше став безробітним. Та завдяки небоязкому внуку класика два роки я мав приємність не тільки осягати світ Коцюбинського, але й спілкуватися з Юлієм Романовичем, до пам'яті якого я назавжди збережу світлу вдячність.
А на тому перехресті я так часто його бачив, що й тепер, бува, якимось кутовим зором бачиться інколи його постать із сивиною голови...
Василь ЧЕПУРНИЙ
Внук свого діда, що до дорослого свого віку нічого не знав не тільки про діда - класика української літератури, але й про українське своє походження взагалі: після оголошення батька Романа ворогом народу він опинився у дитбудинку. Недарма дружина Юлія Романовича - прекрасна вчителька української Антоніна Іллівна називала його матір зозулею: та, щоб вижити, вийшла терміново заміж за якогось красного дєятеля, а син ріс, як трава при дорозі. Вона, Писаревська, розшукала сина тоді, коли він уже був сформованим юнаком... Який, до речі, дитиною пережив німецьке бомбардування на Волзі і ці видива видимої смерті весь час переслідували його...
Треба віддати належне Ірині Михайлівні Данюшевській - Коцюбинській, доньці письменника і тітці Юлія Романовича - вона домоглася його переїзду в Київ (він ріс у Росії, бряцав на гітарі пісні Єсєніна і знать не знав про своє українське коріння), "здала на поруки" Тичині і Рильському, а вони вже настояли, щоб Юлій перевівся на другому курсі з російської на українську філологію. Хоча перевчататися було важко, але Тичина настояв: "Будуть сміятися, але треба!". Деякі слова і наголоси в нього лишилися від юного, неукраїнського життя...
Згодом, через ту ж таки тітку, він мусив покинути музей Коцюбинського, а через намагання ввести в науковий обіг імена Богдана Лепкого, Михайла Грушевського, Симона Петлюри, з якими товаришував Михайло Коцюбинський, ще й зазнав переслідувань комуняцької влади. Але повернувся у музей і в українській культурі найбільше запам'ятався саме як Коцюбинський - директор музею Коцюбинського.
Він зміг подолати і глибокий розлом між Коцюбинськими - саме завдяки Юлію Романовичу Михайлина Коцюбинська, донька брата письменника Хоми, наблизилися до дому Коцюбинських...
...Юлій Романович перестрів мене на розі вулиць Коцюбинського і Воровського (тепер Хлібопекарська) і зразу, з ходу, запропонував йти на роботу в музей, на посаду вченого секретаря. Це був сміливий з його боку крок - адже я, як член рухівської команди Сарани, був звільнений з обласної адміністрації після приходу туди першого секретаря обкому Шаповала. Вперше став безробітним. Та завдяки небоязкому внуку класика два роки я мав приємність не тільки осягати світ Коцюбинського, але й спілкуватися з Юлієм Романовичем, до пам'яті якого я назавжди збережу світлу вдячність.
А на тому перехресті я так часто його бачив, що й тепер, бува, якимось кутовим зором бачиться інколи його постать із сивиною голови...
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |