Сирники Сема

Коли натрапляєш на щире зацікавлення українською мовою та культурою серед іноземців, чесно, наче дихати стає легше, здається, що є надія, що ми міцно стоїмо на ногах і що є натхнення, щоб працювати далі.
Тож хочу розповісти вам про Samuel Atkinson, про Сема, англійця за походженням, який мешкає в Італії і вже третій рік вивчає зі мною українську.

Він почав ходити на заняття в університеті два із зайвим роки тому, хоча вже не був власне студентом, а працював викладачем англійської. Але відвідував разом зі всіма, і йому було важче за інших студентів, які до того вчили російську, бо лад слов'янської мови довелося починати з нуля. Я завжди бачила, наскільки йому важче за інших, але водночас помічала його наполегливість.

Він постійно щось читає про Україну та українську, я часто дивувалася, наскільки він у курсі наших сумних подій. Якось я спитала, чому він вирішив вивчати мову, і він відповів, що це його спосіб підтримувати українців.

Зараз він розмовляє на такому рівні, що ми можемо обговорювати наші справи, коли раз на тиждень бачимося на заняттях, можемо ділитися враженнями від різних подій та книжок. Говорити про обстріли та жертви... Про нову передану зброю. Про мобілізацію... Про історію України. Про українську кухню
Нещодавно він мені сказав, що раніше за найбільше жахіття в нашій мові він вважав відмінки, зараз гіршим жахіттям йому вбачається доконаний і недоконаний види дієслова. Він це сказав після того, як я намагалася пояснити, що "повторюю" - то теперішній час недоконаний вид, а "повторю" - майбутній доконаний. "Через одну літеру стільки змін"?! Так, і ніякої логіки.

І ще одне жахіття - слово "використовувати". Ми його так часто використовуємо, коли говоримо про мову та використання тих чи інших мовних засобів! А Сем тривалий час міг сказати його лише по складах. До цього я ніколи не замислювалася, що одне з найбільш використовуваних українських слів таке довге

Сем регулярно щось купляє в українському магазині, і продавці там, мабуть, так само, як я, радіють його українській. Наприклад, купляє кріп, бо більше ніде його тут не знайдеш. Або кисломолочний сир - щоб зробити сирники, бо сир тут не їдять і сирників не знають. Або сметану, щоб заправити борщ. Або квас "Тарас")

Батьки подарували йому на минуле Різдво книжку українських рецептів, і я подекуди отримую від нього звіти про його кулінарні звершення. І думаю: надто довго, Семе, ти живеш в Італії, якщо привчився вивчати мову через кухню! Це така собі італійська практика)

Останній раз кілька днів тому він кинув мені фото свого суботнього сніданку (ділюся з вами, зверніть увагу на чашку), і мені аж защемило серце. Я не знаю, як передати вам, чому, бо такий собі сніданочок, який я ну дуже часто робила в Чернігові для своєї сім'ї, але якого жодного разу не зробила тут. Та ще з цією чашкою, яку він собі теж придбав в українців... І після цього я спросила його дозволу написати про нього у ФБ, щоб не лише мені зігріла серце історія про те, як світ відкриває собі Україну.

Я знаю, наскільки ми всі розувірилися саме в цьому - що світ хоче її відкрити. Знаю, як це боляче. Але найбільші справи завжди робляться тихо й на самоті, і я хотіла розповісти вам про вибір окремої людини, про її сумління, яке навчило її любити нашу країну.
Семе, дякую. Дякуємо.

Світлана ШУМИЛО