"Шрами на серці" нащадка Сонцепоклонника

Якось так трапилося, що мемуари Юлія Коцюбинського "Шрами на серці" я раніше не читав. Може, думав, що покійний Юлій Романович і так достатньо мені порозказував, коли я працював у музеї вченим секретарем - і про бомбардування їх, малечі, німцями на Волзі під Сталінградом (вижила чи не шоста частина дітей!), і про дитбудинки, і про його життя під материним прізвищем Писаревський...

Та ось купив нещодавно книгу і перечитав спогади. Боже мій, яке життя! Які муки на дитячу долю! Та головне - і це чудо! - як же йому вдалося вирости в тому брудному середовищі таким чистим?! Так, він міг ботать по фєні, але був настільки порядним і святешним, що це просто неймовірно.

Певно, він своєю дитячою трагедійною долею відпружив багато родових діянь - і дядька Юрія, що з більшовиками звірствував у Чернігові, і тітки Ірини, яка не квіточки садила, будучи прокуроршею Оренбургської області...

...Нас із Володимиром Єрмаком, коли комуністи розігнали кравчуківську адміністрацію, Юлій Романович взяв на роботу в музей - заповідник Коцюбинського. Але та "комуна красная" вимагала звільнити нас і звідти та він не піддався. Тож я буду завжди вдячний його пам'яті.

Але прочитайте спогади і ви побачите у зрізі його долі більше - немилосердну долю покоління, топтаного комуністами. І побачите живучість української нації, що вижила - і попри російську машкару, попри єсєнінщину, попри блатняк пробився українець Юлій Коцюбинський.

Василь ЧЕПУРНИЙ