Школу відстояли
Наша газета позаторік писала про спроби закрити школу в моєму рідному селі Авдіївка Куликівського району. Все під тим же приводом «оптимізації» освіти, як і медицини та закладів культури, малої «наповнюваності» школи. Дійсно, кілька років тому, в пік зменшення кількості учнів, їх було всього 25.
Але неважко було побачити демографію наступних років, про що я й писав позаторік. Уже тої ж осені в школу йшли 5 першокласників, вихованців дитсадка, в якому, до речі, було 16 дітей — немало як для нинішніх сіл. Нове поповнення йшло до школи і наступного року. А ще до села переїздили молоді сім’ї з Куликівки, Чернігова з дітьми. Їх приваблювала не лише чарівна природа на берегах Десни, луках і лісах, не тільки гарне сполучення — 15 хвилин до райцентру і менше години до Чернігова, при двох автобусних рейсах щодня. А ще якраз і те, що в селі не закрили школу, земляки відстояли її. Так тому і їхали сім’ї, що не закрили, інакше хто б їхав з дітьми?
І ось результат: цього навчального року в Авдіївській школі вже 40 учнів. Майже стільки, як у школах деяких набагато більших сіл і більше, ніж у трьох школах району.
І взагалі це дивна практика: оте вираховування «наповненості», «економічної вигоди», ота «оптимізація». Звичайно, коли на школу виділяється з бюджету стільки-то коштів, наприклад, на опалення, то вигідніше, коли на цю ж суму опалюється школа на 80 учнів, ніж на 40. Тобто в меншій школі на учня більше витрат. Але це хибна логіка. Бо за нею можна закрити, «згорнути» й деякі невеликі райони, той же Куликівський і ще менші Талалаївський, Срібнянський, Варвинський.
Судіть самі. Штат, а відтак бюджет, районної державної адміністрації у Срібному і Ніжині приблизно однаковий, а мешканців у Ніжинському районі десь утричі більше. Поділіть бюджет на число жителів, і вийде, як ото по школах: у малому районі на одного жителя припадає утричі більше витрат на адміністрацію, ніж у великому.
І от що цікаво. Коли районні адміністрації тиснуть на сільради, на жителів сіл щодо «оптимізації», то кивають на цифри великих витрат «на учня». А коли на них з цим же тисне область, то районне начальство бідкається про таку демографію району. У свою чергу, обласна влада тисне на райони, вимагаючи «оптимізації», але, коли на них тисне Київ, — теж бідкаються про складну демографію нашої області. Обласна адміністрація і облрада вже не раз виходили із пропозицією на столичну владу, щоб не застосовувати до Чернігівщини загальноукраїнських «норм витрат» на учня, а ввели нам певний демографічний коефіцієнт. Адже область переважно сільська, малонаселена. Отже, «вгору» говорять про одне, «вниз» — про інше. Чиновницька логіка: точка зору визначається точкою сидіння у кріслі.
Петро Антоненко
Але неважко було побачити демографію наступних років, про що я й писав позаторік. Уже тої ж осені в школу йшли 5 першокласників, вихованців дитсадка, в якому, до речі, було 16 дітей — немало як для нинішніх сіл. Нове поповнення йшло до школи і наступного року. А ще до села переїздили молоді сім’ї з Куликівки, Чернігова з дітьми. Їх приваблювала не лише чарівна природа на берегах Десни, луках і лісах, не тільки гарне сполучення — 15 хвилин до райцентру і менше години до Чернігова, при двох автобусних рейсах щодня. А ще якраз і те, що в селі не закрили школу, земляки відстояли її. Так тому і їхали сім’ї, що не закрили, інакше хто б їхав з дітьми?
І ось результат: цього навчального року в Авдіївській школі вже 40 учнів. Майже стільки, як у школах деяких набагато більших сіл і більше, ніж у трьох школах району.
І взагалі це дивна практика: оте вираховування «наповненості», «економічної вигоди», ота «оптимізація». Звичайно, коли на школу виділяється з бюджету стільки-то коштів, наприклад, на опалення, то вигідніше, коли на цю ж суму опалюється школа на 80 учнів, ніж на 40. Тобто в меншій школі на учня більше витрат. Але це хибна логіка. Бо за нею можна закрити, «згорнути» й деякі невеликі райони, той же Куликівський і ще менші Талалаївський, Срібнянський, Варвинський.
Судіть самі. Штат, а відтак бюджет, районної державної адміністрації у Срібному і Ніжині приблизно однаковий, а мешканців у Ніжинському районі десь утричі більше. Поділіть бюджет на число жителів, і вийде, як ото по школах: у малому районі на одного жителя припадає утричі більше витрат на адміністрацію, ніж у великому.
І от що цікаво. Коли районні адміністрації тиснуть на сільради, на жителів сіл щодо «оптимізації», то кивають на цифри великих витрат «на учня». А коли на них з цим же тисне область, то районне начальство бідкається про таку демографію району. У свою чергу, обласна влада тисне на райони, вимагаючи «оптимізації», але, коли на них тисне Київ, — теж бідкаються про складну демографію нашої області. Обласна адміністрація і облрада вже не раз виходили із пропозицією на столичну владу, щоб не застосовувати до Чернігівщини загальноукраїнських «норм витрат» на учня, а ввели нам певний демографічний коефіцієнт. Адже область переважно сільська, малонаселена. Отже, «вгору» говорять про одне, «вниз» — про інше. Чиновницька логіка: точка зору визначається точкою сидіння у кріслі.
Петро Антоненко
Читайте також |
Коментарі (0) |