Щось треба робити з "Льохами" і "Валєрами"

А шо не кажіть, але московська форма повсякденних українських імен - це готовність до асиміляції. Не зараз, так у другому поколінні.

Саме про це сигналізує бордова кампанія нової комедійної кінострічки "Зустріч однокласників". Там фігурують "Валєра", "Льоха" і "Андрюха".

Пригадую, таким кроком до асиміляції, готовністю до неї стало рішення лівобережного українського села покинути "тата" і заговорити про "папу". Це сталося у 1960-их роках.

Звісно, ті, що говорили "папа" замість "тато", ще були повністю україномовні. Але сигнал був даний. І маєш - їхні діти 1980-их років - уже доєднали "папу" до повної москвофонії. А разом із цим зникли: Вихтор, Оксеня, Ладимир, Ягор, Оришка та цілий корпус повних і побутових форм українських імен.

Все це стосується не лише села, Гетьманщини чи Києва з Годесою. Про перемогу "Маш", "Ліз", "Льох" і "Сань" у самому Львові колись була говорила Ірина Фаріон.

Наскільки важливий був алярм з цього приводу засвідчили московські ЗМІ. Вже тоді НТВ і РТР заступилися за "мальчіка в трусіках", тобто "за рєбьонка Лізу", хоч до війни ще було кілька років.

Москва обсервує стан масової комунікації в Україні. І, як досвідчений садівник, береже щеплені "машами" гібридні деревця.

І на жаль "комічний жанр", який тепер розробляє національний кінематограф, далі перебуває у полоні прикрої автоуяви. Коли навіть обличчя українського року, задля так необхідної довіри до персонажа комедії, стає ВалЄрою.

А услід за ним рядочком стають Льохи, Андрюхи, Маші, папи й просто какіє-разніци.

Це я вам кажу як Лєонтій і як Ростік.

Треба шось із цим робить.

Ростислав МАРТИНЮК