"Козі" - від Ліни Костенко
Традиція студентська на факультеті журналістики була залізною: як би не зупиняли викладачі (чесно кажучи, не дуже), як би не пантрувала нас міліція (їх "бобік" човгав за нами по всьому Києву), але колядувати треба. Так було до нас - так мали робити й ми. І робили.
Оскільки я не маю ні голосу, ні слуху музичного, то предстояло мені бути ... Козою. Вивернутий кожух, маска рогата - вперед!.
Першим пішли до Павла Загребельного, благо, його квартира була поруч із нашим Жовтим корпусом. Але на вході до панського будинку сиділа строга баба- консьєржка (ми й не знали тоді про таку функцію), що й відбрила нас: Павло Архипович на дачі і взагалі не вешталися б ви тут. Ото ще!
Поїхали на Чкалова, у письменницький будинок. І тут зовсім інший демократичний устрій: колядували у Сергія Плачинди, у Володимира Дрозда - Ірини Жиленко, здається, і в Драча. Пам'ятною була коляда у Миколи Жулинського.
За сценарієм дзвонимо у двері і зразу співаємо "Ой, чи є чи нема пан- господар дома?" І далі, доки той господар поїхав пшеницю петлювать, свої гості частувать - по одному заходимо. Оскільки Коза за сценарієм вступає в дію не зразу, то я й заходжу останнім. Жулинський усіх зустрічає у дверях і тисне руку. Подаю і я зі словами: "Велика рогата худоба!" Його реакція була миттєвою:" Голова колгоспу!"
... Завжди останніми колядували у Ліни Костенко, бо там нас найдужче чекали. Попри наїдки- напитки на столі, нам було ніколи, хіба так, перехопити - бо Ліна Василівна чекала наших пісень. Пригадую, як і донька її Оксана Пахльовська наслухала. А в нас, крім голосистих Іри Охватенко, Сашка Сопронюка, була дівчина з таким тонким, проймаючим голосом, що ах, дихання зупинялося.... . Шкода, прізвище забув, бо вона й була, здається, не з нашого курсу... Як її слухала Ліна Василівна!
А в мене лишилася її книга з автографом: "Козі"- від Ліни Костенко...
...Звісно, замість "Син Божий народився" ми співали про Новий рік, але всі все розуміли. Котився за нами міліцейський "бобік", а ми йшли національно замаєним гуртом присмирнілим Києвом і розкотисто, не шкодуючи голосів, звідомляли: Коляда іде! Україна є!
Василь ЧЕПУРНИЙ
Оскільки я не маю ні голосу, ні слуху музичного, то предстояло мені бути ... Козою. Вивернутий кожух, маска рогата - вперед!.
Першим пішли до Павла Загребельного, благо, його квартира була поруч із нашим Жовтим корпусом. Але на вході до панського будинку сиділа строга баба- консьєржка (ми й не знали тоді про таку функцію), що й відбрила нас: Павло Архипович на дачі і взагалі не вешталися б ви тут. Ото ще!
Поїхали на Чкалова, у письменницький будинок. І тут зовсім інший демократичний устрій: колядували у Сергія Плачинди, у Володимира Дрозда - Ірини Жиленко, здається, і в Драча. Пам'ятною була коляда у Миколи Жулинського.
За сценарієм дзвонимо у двері і зразу співаємо "Ой, чи є чи нема пан- господар дома?" І далі, доки той господар поїхав пшеницю петлювать, свої гості частувать - по одному заходимо. Оскільки Коза за сценарієм вступає в дію не зразу, то я й заходжу останнім. Жулинський усіх зустрічає у дверях і тисне руку. Подаю і я зі словами: "Велика рогата худоба!" Його реакція була миттєвою:" Голова колгоспу!"
... Завжди останніми колядували у Ліни Костенко, бо там нас найдужче чекали. Попри наїдки- напитки на столі, нам було ніколи, хіба так, перехопити - бо Ліна Василівна чекала наших пісень. Пригадую, як і донька її Оксана Пахльовська наслухала. А в нас, крім голосистих Іри Охватенко, Сашка Сопронюка, була дівчина з таким тонким, проймаючим голосом, що ах, дихання зупинялося.... . Шкода, прізвище забув, бо вона й була, здається, не з нашого курсу... Як її слухала Ліна Василівна!
А в мене лишилася її книга з автографом: "Козі"- від Ліни Костенко...
...Звісно, замість "Син Божий народився" ми співали про Новий рік, але всі все розуміли. Котився за нами міліцейський "бобік", а ми йшли національно замаєним гуртом присмирнілим Києвом і розкотисто, не шкодуючи голосів, звідомляли: Коляда іде! Україна є!
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |