Що люблять читати українці
Під вечір 7 вересня ми замовляли вантажне таксі. Прибулий таксист не поцікавився, впевнено сказав, що в наших коробках — книжки. Це було не перше подібне замовлення того вечора: не всі київські книжники мають власний вантажний транспорт, аби везти товар на локацію нового книжкового фестивалю. KyivBookFest тривав три дні, став не лише черговим подібним фестивалем, а й своєрідною відповіддю розгніваних видавців цьогорічному Книжковому Арсеналу. Хто не знає: організатори відмовилися від залучення видавців, запросивши натомість чотири локальні київські книгарні.
Але зараз не про те, хто з ким посварився і кому вдалося краще. Мова про інше — локація KyivBookFest дозволила краще роздивитися та вивчити пропозиції книголюбам від книгоробів. І остаточно переконатися в правоті своїх висновків: видавнича справа в нинішній Україні має сталу тенденцію. Йдеться не про зменшення тиражів та здорожчання книжок, що є результатом спершу ковіду, потім — масштабного російського вторгнення. Це спільне лихо для всіх галузей. Мова про фемінізацію, фантастику й футурологію. На таких виданнях тримається зараз актуальний книжковий ринок.
Почнемо з першого. Жінки вже давненько потіснили чоловіків на письменницькій ниві. Це не добре і не погано. Це — факт, який можна приймати або не приймати. Проте фактом він залишиться: серед книжкових новинок як великих, та і невеликих видавництв написане жінками переважає. Мова як про оригінали, так і про переклади. Чоловічий рід серед сучасних перекладених авторів представлений дуже мало. Якщо вони є - то це перевірена й перевидана класика на кшталт Гемінгвея, Маркеса, Борхеса, Орвелла чи Конан Дойла з Дюма. Не буде помилкою стверджувати: як українська, так і світова література, художня та не художня, в Україні нині звучить переважно жіночими голосами.
Не знаю, як у Європі, Америці. Австралії чи азійських країнах. Можливо, там присутній гендерний баланс, хоча я не впевнений в потребі дотримуватися його саме в подібній царині. Можливо, на видавничу політику впливає вибір кожного конкретного видавництва, і тут слід зауважити — в Україні велику їх частину сьогодні успішно очолюють жінки. А може бути й так, що фемінізація письменницького, як загалом культурного середовища — справді ні від чого не залежна прикмета нашого часу, першої чверті третього тисячоліття. І її не треба спеціально пояснювати.
Переходимо до фантастики і додамо до неї фентезі: суміжний, хоча й окремий сегмент зі своїми правилами й законами. Тут українські автори беззаперечні лідери аж із 1998 року, коли наших фантастів офіційно визнали кращими в Європі - за версією європейського товариства наукової фантастики. Фантастику і фентезі пише в Україні кожен третій, якщо взагалі не кожен другий автор. А серед перекладних новинок чимало фентезі й фантастики для дорослих та дітей. Комікси взагалі не пропонують інших сюжетів.
Яскравим прикладом тому, що саме фантастика є улюбленим жанром українців, є безпрецедентний успіх нового роману Макса Кідрука Колонія. Нові темні віки — він став першою ластівкою заснованого автором видавництва й під час війни за короткий час розійшовся більш як двадцятитисячним тиражем. Шанувальників жанру не відлякали солідний обсяг, відповідна обсягу ціна й неформатне видання, яке не влізе в сумку, аби читати в дорозі.
Чому українці такі великі фанати фантастики і фентезі і чому цим жанрам у нас не так багато альтернативи? Одне з пояснень — люди в нас люблять паралельні світи, події, які не мають раціонального пояснення. Та Всесвіти, які кожен творить власноруч і які сам може моделювати.
Нарешті — футурологія. Книги цього жанру суголосні фантастиці, але все ж займають окремий сегмент. З`явилося більше таких книжок від українських авторів. Своїх героїв вони поселяють у майбутнє, яке незалежно від ступеню віддаленості завжди похмуре, тоталітарне, авторитарне, дуже нагадує світ орвеллівського 1984. Є спокуса пояснити подібну тенденцію війною, яка триває в Україні десятий рік і, відповідно, робить майбутнє в уяві наших авторів саме таким, невизначеним та не надто радісним. Проте футурологічні романи, зразки альтернативної історії й загалом невеселі роздуми про майбутнє помітні й серед перекладених книжок.
Причому не лише з англійської. Вони вже поволі заходять на територію мотиваційної літератури, яка ще до ковіду й масштабної війни витісняла традиційну художку з читацьких уподобань. Оповідь служниці, написана канадійкою Маргарет Етвуд без малого сорок років тому й тільки зараз перекладена в Україні, стає популярнішою за книги про те, як досягти успіху в чомусь одному або загалом по життю. Прогнози про загрозу тотального безпліддя в майбутньому переймають наразі більше, ніж поради маркетологів щодо правильної розбудови комунікативних стратегій.
Тому роблю висновок: книжковий світ відображає погляд на світ реальний не лише в Україні, а й всюди, де книжки пишуть, видають і продають. Читаючі люди дедалі частіше або відходять від реального життя, або міркують про майбутнє й бачать його не надто райдужним. Додам ще таке. Нинішній етап війни Росії з нами дедалі впевненіше описується в різних книжках, у том числі - іноземцями. Проте частина українців чесно каже про свою неготовність до такого читання. Й охоче платить за фантастику.
Андрій КОКОТЮХА
Але зараз не про те, хто з ким посварився і кому вдалося краще. Мова про інше — локація KyivBookFest дозволила краще роздивитися та вивчити пропозиції книголюбам від книгоробів. І остаточно переконатися в правоті своїх висновків: видавнича справа в нинішній Україні має сталу тенденцію. Йдеться не про зменшення тиражів та здорожчання книжок, що є результатом спершу ковіду, потім — масштабного російського вторгнення. Це спільне лихо для всіх галузей. Мова про фемінізацію, фантастику й футурологію. На таких виданнях тримається зараз актуальний книжковий ринок.
Почнемо з першого. Жінки вже давненько потіснили чоловіків на письменницькій ниві. Це не добре і не погано. Це — факт, який можна приймати або не приймати. Проте фактом він залишиться: серед книжкових новинок як великих, та і невеликих видавництв написане жінками переважає. Мова як про оригінали, так і про переклади. Чоловічий рід серед сучасних перекладених авторів представлений дуже мало. Якщо вони є - то це перевірена й перевидана класика на кшталт Гемінгвея, Маркеса, Борхеса, Орвелла чи Конан Дойла з Дюма. Не буде помилкою стверджувати: як українська, так і світова література, художня та не художня, в Україні нині звучить переважно жіночими голосами.
Не знаю, як у Європі, Америці. Австралії чи азійських країнах. Можливо, там присутній гендерний баланс, хоча я не впевнений в потребі дотримуватися його саме в подібній царині. Можливо, на видавничу політику впливає вибір кожного конкретного видавництва, і тут слід зауважити — в Україні велику їх частину сьогодні успішно очолюють жінки. А може бути й так, що фемінізація письменницького, як загалом культурного середовища — справді ні від чого не залежна прикмета нашого часу, першої чверті третього тисячоліття. І її не треба спеціально пояснювати.
Переходимо до фантастики і додамо до неї фентезі: суміжний, хоча й окремий сегмент зі своїми правилами й законами. Тут українські автори беззаперечні лідери аж із 1998 року, коли наших фантастів офіційно визнали кращими в Європі - за версією європейського товариства наукової фантастики. Фантастику і фентезі пише в Україні кожен третій, якщо взагалі не кожен другий автор. А серед перекладних новинок чимало фентезі й фантастики для дорослих та дітей. Комікси взагалі не пропонують інших сюжетів.
Яскравим прикладом тому, що саме фантастика є улюбленим жанром українців, є безпрецедентний успіх нового роману Макса Кідрука Колонія. Нові темні віки — він став першою ластівкою заснованого автором видавництва й під час війни за короткий час розійшовся більш як двадцятитисячним тиражем. Шанувальників жанру не відлякали солідний обсяг, відповідна обсягу ціна й неформатне видання, яке не влізе в сумку, аби читати в дорозі.
Чому українці такі великі фанати фантастики і фентезі і чому цим жанрам у нас не так багато альтернативи? Одне з пояснень — люди в нас люблять паралельні світи, події, які не мають раціонального пояснення. Та Всесвіти, які кожен творить власноруч і які сам може моделювати.
Нарешті — футурологія. Книги цього жанру суголосні фантастиці, але все ж займають окремий сегмент. З`явилося більше таких книжок від українських авторів. Своїх героїв вони поселяють у майбутнє, яке незалежно від ступеню віддаленості завжди похмуре, тоталітарне, авторитарне, дуже нагадує світ орвеллівського 1984. Є спокуса пояснити подібну тенденцію війною, яка триває в Україні десятий рік і, відповідно, робить майбутнє в уяві наших авторів саме таким, невизначеним та не надто радісним. Проте футурологічні романи, зразки альтернативної історії й загалом невеселі роздуми про майбутнє помітні й серед перекладених книжок.
Причому не лише з англійської. Вони вже поволі заходять на територію мотиваційної літератури, яка ще до ковіду й масштабної війни витісняла традиційну художку з читацьких уподобань. Оповідь служниці, написана канадійкою Маргарет Етвуд без малого сорок років тому й тільки зараз перекладена в Україні, стає популярнішою за книги про те, як досягти успіху в чомусь одному або загалом по життю. Прогнози про загрозу тотального безпліддя в майбутньому переймають наразі більше, ніж поради маркетологів щодо правильної розбудови комунікативних стратегій.
Тому роблю висновок: книжковий світ відображає погляд на світ реальний не лише в Україні, а й всюди, де книжки пишуть, видають і продають. Читаючі люди дедалі частіше або відходять від реального життя, або міркують про майбутнє й бачать його не надто райдужним. Додам ще таке. Нинішній етап війни Росії з нами дедалі впевненіше описується в різних книжках, у том числі - іноземцями. Проте частина українців чесно каже про свою неготовність до такого читання. Й охоче платить за фантастику.
Андрій КОКОТЮХА
| Читайте також |
| Коментарі (0) |