Ружа не тільки для краси
Рожева (ще її називають чайною) ружа наскільки ошатна й духмяна, настільки багата помічними речовинами. Напар із неї зарадить хворому шлункові, зніме запалення, вилікує виразки в роті, очищатиме кров.
Пелюстки кілька хвилин проварити з медом і цитриною. Якщо додати крохмаль, то це вже буде смачний і поживний кисіль. Дуже придасться тим, хто потерпає від болестей нутра, а також сухотникам.
А ось мазь від чиряків, опіків, вугрового висипу, пролежнів та екземи: 1 г подрібнених сухих бутонів перемішати з 100 г домашнього вершкового масла.
Трояндові ліки можна заготувати й на зиму. Збирають квіти у пору, коли вони густо й далеко пахнуть. Зранку, по росі. Обривають пелюстинки і розкладають на ситі, аби висохли. Тоді підварюють у солодкому окропі (на 1 літр води – 1 кг цукру) п’ять хвилин.
Трояндові лакомини, крім усього, додадуть принадливості жінкам і підсилять чоловічу хіть.
Графиня-румунка, в якої лісникував мій дід, називала її «царицею квітів», мала величезний розарій у маєтку. Разом із доньками вони брали трояндові купелі. Служниця чавила товкачиком пелюстки, запарювала і потім підливала у велике корито з «квасною» (мінеральною) водою. Хвалилися, що шкіра від цього сяє, а серце сміється.
При застуді полоскали горло «рожовим оцтом». Настоювати 100 г пелюсток в 1 л яблучного оцту протягом 10 днів. Для полоскання: в горнятко води влити 1 ч. л. того настою. Обличчя відмоложували, покриваючи їх сметаною або медом із дрібно посіченими пелюстками. А свіжили «трояндовим ледом».
Як заспокійливе пили на ніч тепле молоко з «трояндовим медом». Його зладувати просто. Склянку пелюсток перетерти й залити половиною склянки води. Дати закипіти і залишити на добу. Тоді ще раз довести до кипіння, пелюстки вийняти і відтиснути через марлю. У тепленький відвар додати півкіло меду і добре перемішати. У «насонне молоко» досить підмішати 2 чайні ложки такого меду.
На панських учтах подавали солодке рожове питво. Мірку троянд засипали міркою цукру. За тиждень у теплому місці гуща піднімалася, а пахучий сироп потім підливали до жбаників зі студеною водою. Чоловіки пили «ровжо-паленку», фруктову горілку, настояну на бутонах ружі та цитринової цедри, пом’якшивши її ванільним цукром.
Із книги "Вік і лік. Секрети на всяку оздоровчу потребу від карпатського знатника Андрія Ворона". Упорядник Мирослав Дочинець.
Пелюстки кілька хвилин проварити з медом і цитриною. Якщо додати крохмаль, то це вже буде смачний і поживний кисіль. Дуже придасться тим, хто потерпає від болестей нутра, а також сухотникам.
А ось мазь від чиряків, опіків, вугрового висипу, пролежнів та екземи: 1 г подрібнених сухих бутонів перемішати з 100 г домашнього вершкового масла.
Трояндові ліки можна заготувати й на зиму. Збирають квіти у пору, коли вони густо й далеко пахнуть. Зранку, по росі. Обривають пелюстинки і розкладають на ситі, аби висохли. Тоді підварюють у солодкому окропі (на 1 літр води – 1 кг цукру) п’ять хвилин.
Трояндові лакомини, крім усього, додадуть принадливості жінкам і підсилять чоловічу хіть.
Графиня-румунка, в якої лісникував мій дід, називала її «царицею квітів», мала величезний розарій у маєтку. Разом із доньками вони брали трояндові купелі. Служниця чавила товкачиком пелюстки, запарювала і потім підливала у велике корито з «квасною» (мінеральною) водою. Хвалилися, що шкіра від цього сяє, а серце сміється.
При застуді полоскали горло «рожовим оцтом». Настоювати 100 г пелюсток в 1 л яблучного оцту протягом 10 днів. Для полоскання: в горнятко води влити 1 ч. л. того настою. Обличчя відмоложували, покриваючи їх сметаною або медом із дрібно посіченими пелюстками. А свіжили «трояндовим ледом».
Як заспокійливе пили на ніч тепле молоко з «трояндовим медом». Його зладувати просто. Склянку пелюсток перетерти й залити половиною склянки води. Дати закипіти і залишити на добу. Тоді ще раз довести до кипіння, пелюстки вийняти і відтиснути через марлю. У тепленький відвар додати півкіло меду і добре перемішати. У «насонне молоко» досить підмішати 2 чайні ложки такого меду.
На панських учтах подавали солодке рожове питво. Мірку троянд засипали міркою цукру. За тиждень у теплому місці гуща піднімалася, а пахучий сироп потім підливали до жбаників зі студеною водою. Чоловіки пили «ровжо-паленку», фруктову горілку, настояну на бутонах ружі та цитринової цедри, пом’якшивши її ванільним цукром.
Із книги "Вік і лік. Секрети на всяку оздоровчу потребу від карпатського знатника Андрія Ворона". Упорядник Мирослав Дочинець.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |