Рубльов, Тарковський та "руссссскій авось"
У зв'язку зі скандалом з іконою авторства Андрія Рубльова поділюсь своїм старим, дуже старим здивуванням.
Колись, ще в 90-ті роки, дуже популярним інтелектуальним фільмом, який вважався класикою світового кіно, був фільм Андрія Тарковського "Андрій Рубльов". Апофеозом цього фільму є історія про хлопчину, який взявся керувати литтям великого церковного дзвону, розповідаючи самому замовнику-князю, що, бач, його батько - професійний ливар дзвонів, перед смертю відкрив йому таємницю відливання, щоб дзвони не розколювались та чудово звучали.
Емоційна сцена відливання цього дзвону, та його успішних іспитів, закінчується тим, що той хлопець зізнається Андрію Рубльову в тому, що ніякої таємниці батько так йому і не відкрив. Але дзвін таки вийшов.
Я розумію, що Тарковський тоді таким чином проілюстрував оте московське "нє богі горшкі обжигают" та "з якого гівна народжується шедевр", але ще тоді, в 90-ті, у мене виникло з цього приводу здивування, що досі залишається та ілюструє оцю кардинальну різницю в психології між європейськими людьми і московитами.
Адже, якщо розбиратись в сюжеті, то тут мова іде про самозванця, профана, людину, яка взяла на себе більше за свої реальні знання та можливості, про людину, яка без достатніх навичок лише чудом ніби досягла того, на що сподіватися не могла.
Чому, "ніби"? Тому, що дзвін, насправді, може розколотися і не одразу, а через деякий час, тому перемога в литті шедевру тим хлопчаком - дуже крихка річ, яка могла в будь-який момент закінчитися катастрофою. Що ілюструє всім відомий розколотий цар-дзвін в Кремлі. Найбільший в світі, шедевральний, але розколотий невздовзі після відливання.
Цікаво те, що через багато років отаке, неприємне для національної гордості московитів, прочитання мені підтвердив мій чеський приятель, який теж "прочитав" колись цю сцену, як сцену надмірної самовпевненості та крихкості досягнень московитів.
Але жодного разу такого бачення цієї сцени серед поціновувачів "великої русссскої культури та кіно" я не чув, тільки оце "нє богі..." та "шедевр з гімна та палок".
В'ячеслав НЕСТЕРОВ
Колись, ще в 90-ті роки, дуже популярним інтелектуальним фільмом, який вважався класикою світового кіно, був фільм Андрія Тарковського "Андрій Рубльов". Апофеозом цього фільму є історія про хлопчину, який взявся керувати литтям великого церковного дзвону, розповідаючи самому замовнику-князю, що, бач, його батько - професійний ливар дзвонів, перед смертю відкрив йому таємницю відливання, щоб дзвони не розколювались та чудово звучали.
Емоційна сцена відливання цього дзвону, та його успішних іспитів, закінчується тим, що той хлопець зізнається Андрію Рубльову в тому, що ніякої таємниці батько так йому і не відкрив. Але дзвін таки вийшов.
Я розумію, що Тарковський тоді таким чином проілюстрував оте московське "нє богі горшкі обжигают" та "з якого гівна народжується шедевр", але ще тоді, в 90-ті, у мене виникло з цього приводу здивування, що досі залишається та ілюструє оцю кардинальну різницю в психології між європейськими людьми і московитами.
Адже, якщо розбиратись в сюжеті, то тут мова іде про самозванця, профана, людину, яка взяла на себе більше за свої реальні знання та можливості, про людину, яка без достатніх навичок лише чудом ніби досягла того, на що сподіватися не могла.
Чому, "ніби"? Тому, що дзвін, насправді, може розколотися і не одразу, а через деякий час, тому перемога в литті шедевру тим хлопчаком - дуже крихка річ, яка могла в будь-який момент закінчитися катастрофою. Що ілюструє всім відомий розколотий цар-дзвін в Кремлі. Найбільший в світі, шедевральний, але розколотий невздовзі після відливання.
Цікаво те, що через багато років отаке, неприємне для національної гордості московитів, прочитання мені підтвердив мій чеський приятель, який теж "прочитав" колись цю сцену, як сцену надмірної самовпевненості та крихкості досягнень московитів.
Але жодного разу такого бачення цієї сцени серед поціновувачів "великої русссскої культури та кіно" я не чув, тільки оце "нє богі..." та "шедевр з гімна та палок".
В'ячеслав НЕСТЕРОВ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |