реклама партнерів:
Головна › Новини › КУЛЬТУРА
Про жарти пустотливої долі та історичні таємниці
28-Квіт-20 490 5.0 0
Коли ще вчився в початкових класах, пам'ятаю, жив на нашій вулиці, майже навпроти нас, через дві хати праворуч такий собі чоловік Гаражук. Так усі й казали - Гаражук, але за тим явно вчувалося навіть нам, дітям, що він не такий, як решта. Одним словом, Гаражук. Не можу вже пригадати, як саме, за яких обставин опинились ми утрьох (Сашко Журавльов, Вовка Долотов і я) у того Гаражука в хаті. Жив він сам-один і було в тій хаті повно всього незвичного, не такого, як у всіх людей: скрізь картини, якась дивовижа, та найбільше мені запам'яталась велика тарілка, на стіні почіплена. Не тим лише, що на стіні висіла, а тим, що було виліплено на ній розмальовані фарбами хатку, соняхи, тин, деревця і слова Шевченка навіть: "Садок вишневий коло хати..." Такої тарілки я не те, що не бачив, а й уявити не міг, щоб на тарілках та й щось малювали чи навіть ліпили.

Гаражук з охотою нам дивовижу свою показував і щось про неї оповідав, та я забув. Чи не того ж літа хату свою він раптово для всіх продав і виїхав. Мені оте "виїхав", пригадую тепер, таке дивне було... Як можна з Коропа (з Коропа!!) кудись виїхати - від лісу, лугу та Десни?! Ну, хата його не пустувала, бо купила її сім'я Луцишин і Люба, дочка, з третього класу вчилась зі мною, а був іще й молодший брат, Володя. Частенько бував я і в них у гостях, кожного разу сподіваючись, що ось побачу на стіні дивовижну тарілку Гаражука... Та ж ні, поїхала з диваком-господарем.

Минуло... та більше сорока років відтоді. Саме замислив книгу писати, історичну, "Хоробор". Приступився до джерел і вже кілька років, наскільки міг глибоко, їх вивчав. Валентина Микитівна Михайленко, письменниця наша коропська, якось наділила мене тоненькою брошурою славетного краєзнавця, самобутнього (іншого слова не підберу!) археолога Василя Єлисейовича Куриленка (на фото). І от на її 41-й сторінці раптом читаю такі слова: "Що саме тут було літописне м. Хоробор, підтверджує і польська мапа Чернігово-Сіверських земель ХІV - ХV ст., яку у 1960-х рр. продав у музей м. Мени коропський збирач старожитностей Гора-Жук"

Гора-Жук... Що за Гора-Жук такий? - подумалось тоді мені. Ніколи про такого не чув. А тоді... Боже ж мій, та то ж наш ГАРАЖУК з вулиці Красіна!! Авжеж: ота вся дивовижа в його хаті й тарілка - хто, як не він?!
Отак розминутися в часі... Я вже тоді зачитувався "Святославом" С. Скляренка, а кількома роками пізніше придбав у книжковому нашому магазині брошуру туристичного путівника "По равнинам Десны и Сейма", де були такі рядки "Деякі дослідники вважають, що саме Короп згадується в давньоруських літописах під назвою "Хоробор". ЯК мне тоді заінтригувала ця назва!

І отак розминутися в часі! Бути в хаті Гора-Жука, розмовляти з ним у той час, коли десь там же лежала мапа, котра знімала би чи не всі питання стосовно локації невловимого Хоробора... Бути, але навіть не замислитись, що чекає тебе попереду і як колись, одного разу, ти повернешся подумки в цю ось хату і так пожалкуєш, що був малим, нерозумним і просто не міг осягнути того, що було поруч.

На жаль, ми не в силах повернути назад навіть мить, котра щойно минула з оцим останнім словом... Хіба не диво дивнеє наш світ, коли Той, Хто його створив, передбачив, що минуле буде постійно ховатись від нас, утаємничуватись, грати в піжмурки?

Батько, не маючи за Радянської влади змоги заробляти на офіційній роботі гідні статки, у вільні години підробляв з друзями. Утрьох-чотирьох вони робили по людських дворах колодязі-свердловини. І якось, теж в середині чи наприкінці шестидесятих, приніс додому півжмені срібних маленьких монеток - викопали неподалік нашого Плавучого мосту прихований у землі давній скарб: ну, може, грамів двісті-триста. Куди здавати, коли й музея ще не було? Поділили. Половину вкинули господареві двору в свердловину - щоб вода доброю була. Ну, і нам трішки дісталося. Ті монетки лежали в нашій трьохвідерній каструлі з водою - "для смаку". Я ними бавився, колекцію намагався створити - були й катерининські п'ятаки в мене, і непівські мідяки, дореформенні. А потім... кудись по одному все й поділося. Жалкую. Те, що маєм, не цінуєм, а згубивши, плачем...

Нащо я все оце писав? Не так давно Василь Чепурний підказав послухати в запису одну з передач Чернігівського радіо, де молодий обласний історик хвацько так, за п'ять якихось хвилин, "довів" у прямому ефірі, що город-загадка Хоробор був на території сільця Слобідка між Сосницею та Макошиним. І це вже чи не сьома версія місця його розташування:))) Чесно скажу, зачепило!:)) Нині готую свою власну розвідку і, сподіваюся, скоро викладу її тут чи деінде. А те, що написав сьогодні - це просто рефлексії та спогади, навіяні роботою над історичним дослідженням. Та й дісно ж: і доля ще та жартівниця, і світ наш так уже ж таємниці любить!:)) А з іншого боку, не було би таємниць, то й жилось би нецікаво:))

Володимир ВОРОНА


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Короп, Хоробор, таємниці Сіверщини, Володимир Ворона


Читайте також



Коментарі (0)
avatar