Про Загребельного
Так вийшло, що я є одним з небагатьох живих українців, який може пам'ятати розповіді Павла Архиповича. Протягом десятиліття я мав, думаю, близько 300 годин спілкування. Здебільшого, про його життя та шлях в літературі. Але і не тільки - за цей час ми обговорили творчість десятків, якщо не сотень письменників, як українських, так і зарубіжних. Загребельний, особливо в останні роки, був дуже жорстким в оцінці літературного пристосуванства. Ще більш категоричним він був у зведенні на п'єдестал. Все життя він вчився мовам і читав. У нього було Перше Фоліо Шекспіра в оригіналі (всі п'єси в одному томі), в старому, неадаптованому виданні, і він часто читав його, як настільну книгу.
Німецьку він вивчив в полоні (в школі теж була німецька, до речі). За три роки - так, що спілкувався вільно. Там мав постійне спілкування з британськими полоненими офіцерами. Вивчив англійську на рівні, який дозволив півроку працювати перекладачем при радянській місії в британській окупаційній зоні в 1945. За це відсидів ще півроку у фільтраційному таборі під Москвою. Польську та сербсько-хорватську вивчив, бо був виїзним у країни радянського блоку. В Югославії та Польщі перекладали майже все важливе, що видавалося на світовому ринку. Він привозив звідти цілими торбами книжки і читав запоєм. Розумів староосманську, працював в архівах Стамбула та Будапешта, працюючи над "Роксоланою".
Загребельний не був дисидентом. Навпаки, через близкість, не до влади, а особисто до Щербицького, з яким дружив, він міг дозволити собі набагато більше, ніж інші. В тому числі, мав змогу входити до спецхранів в архівах.
Ще молодим очолив "Літературну газету", яка зараз ще існує під назвою "Літературна Україна", був першим, хто почав друкувати системно Драча, Коротича, Вінграновського, Симоненка та інших.
Що стосується "цитат" зі спогадів Суровцової, про яких писала не один раз Оксана Забужко, писав Леонід Плющ та інші. Це не нова історія.
Але, мабуть, тільки я пам'ятаю історію від Загребельного про те, як ще з 60-их він весь час заховував у своїх творах сховані не названі цитати з Германа Гессе, Франца Кафки, Камю та інших авторів, яких "неможна" було читати радянським людям (Кафку видали російською тільки в 1966, Гессе вперше в середині 70-х, але далеко не все. Він сам перекладав ці уривки. Підганяв сюжет, щоб вони не виглядали нелогічно. І дуже пишався, що в кожному романі мав десяток таких "фіг в кармані". Чи я обговорював з ним цитати з Суровцової в його книжках? Ні. Але про її існування і про спогади я вперше дізнався саме від нього.
Ще одною "фігою в кармані" був роман "Південний комфорт", один з його улюблених. Після того, як роман вийшов друком у журналі "Вітчизна" і готувався до друку в перекладі в престижному видавництві "Советский писатель" в Москві, директор видавництва власноруч написав донос в Генпрокуратуру СРСР про те, що всі негативні персонажі роману - київські прокурори. До речі, він не помилився. Саме це свідомо і написав автор. Вперше в історії літературний твір став предметом обговорення на колегії Генпрокуратури СРСР. Результат - відміна друку перекладу, вилучення журналу з бібліотек, позбавлення Загребельного посади Голови Спілки Письменників України (його замінив Юрій Мушкетик). Павло Архипович жартував, що тим, що не потрібно сидіти в президіях, він зекономив час для кількох романів...
Тому і пропоную задуматися про обставини, при яких Загребельний "процитував" Суровцову і для чого він це зробив.
Олександр КРАСОВИЦЬКИЙ
Німецьку він вивчив в полоні (в школі теж була німецька, до речі). За три роки - так, що спілкувався вільно. Там мав постійне спілкування з британськими полоненими офіцерами. Вивчив англійську на рівні, який дозволив півроку працювати перекладачем при радянській місії в британській окупаційній зоні в 1945. За це відсидів ще півроку у фільтраційному таборі під Москвою. Польську та сербсько-хорватську вивчив, бо був виїзним у країни радянського блоку. В Югославії та Польщі перекладали майже все важливе, що видавалося на світовому ринку. Він привозив звідти цілими торбами книжки і читав запоєм. Розумів староосманську, працював в архівах Стамбула та Будапешта, працюючи над "Роксоланою".
Загребельний не був дисидентом. Навпаки, через близкість, не до влади, а особисто до Щербицького, з яким дружив, він міг дозволити собі набагато більше, ніж інші. В тому числі, мав змогу входити до спецхранів в архівах.
Ще молодим очолив "Літературну газету", яка зараз ще існує під назвою "Літературна Україна", був першим, хто почав друкувати системно Драча, Коротича, Вінграновського, Симоненка та інших.
Що стосується "цитат" зі спогадів Суровцової, про яких писала не один раз Оксана Забужко, писав Леонід Плющ та інші. Це не нова історія.
Але, мабуть, тільки я пам'ятаю історію від Загребельного про те, як ще з 60-их він весь час заховував у своїх творах сховані не названі цитати з Германа Гессе, Франца Кафки, Камю та інших авторів, яких "неможна" було читати радянським людям (Кафку видали російською тільки в 1966, Гессе вперше в середині 70-х, але далеко не все. Він сам перекладав ці уривки. Підганяв сюжет, щоб вони не виглядали нелогічно. І дуже пишався, що в кожному романі мав десяток таких "фіг в кармані". Чи я обговорював з ним цитати з Суровцової в його книжках? Ні. Але про її існування і про спогади я вперше дізнався саме від нього.
Ще одною "фігою в кармані" був роман "Південний комфорт", один з його улюблених. Після того, як роман вийшов друком у журналі "Вітчизна" і готувався до друку в перекладі в престижному видавництві "Советский писатель" в Москві, директор видавництва власноруч написав донос в Генпрокуратуру СРСР про те, що всі негативні персонажі роману - київські прокурори. До речі, він не помилився. Саме це свідомо і написав автор. Вперше в історії літературний твір став предметом обговорення на колегії Генпрокуратури СРСР. Результат - відміна друку перекладу, вилучення журналу з бібліотек, позбавлення Загребельного посади Голови Спілки Письменників України (його замінив Юрій Мушкетик). Павло Архипович жартував, що тим, що не потрібно сидіти в президіях, він зекономив час для кількох романів...
Тому і пропоную задуматися про обставини, при яких Загребельний "процитував" Суровцову і для чого він це зробив.
Олександр КРАСОВИЦЬКИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |