Приклад Пруссії
Наприкінці ХІХ століття Пруссія під керівництвом Отто фон Бісмарка «залізом та кров'ю» об'єднала Німеччину.
Але всього за десятиліття до цього вона була слабкою державою - в політичному, дипломатичному та у військовому відношенні.
У 1850 році Пруссія програла Першу Шлезвізьку війну (1. Slesvigske Krig) проти Данії.
З часів Середньовіччя Шлезвіг і Гольштейн вважалися об'єднаними герцогствами, які перебували в особистій унії з Данським королівством.Данці бачили обидва герцогства у складі свого королівства, а німці – у складі майбутньої Німеччини.
У 1848 р., згідно з данською Конституцією, обидва герцогства були проголошені невід'ємною частиною Данії.
Німці Шлезвіга повстали, і на допомогу їм прийшли Франкфуртські національні збори (Frankfurter Nationalversammlung) - перший загальнонімецький 1848-1849 рр. парламент, скликання якого було і складовою, і наслідком Березневої революції у державах Німецького союзу.Вони уповноважили союзні держави, насамперед Пруссію, допомогти німецьким співвітчизникам. Прусська армія увійшла до спірних територій і зі змінним успіхом дала кілька битв данцям.
Проте вже за кілька місяців Швеція, Великобританія та московія вчинили дипломатичний тиск на Пруссію, погрожуючи війною, якщо та не підпише перемир'я. Пруссія ганебно програла війну.У результаті в 1852 році було прийнято Лондонський протокол, за яким визнавася суверенітет Данії над обома герцогствами.
Після ліквідації Франкфуртських національних зборів Пруссія спробувала об'єднати Німеччину на основі своєї так званної «малонімецької» (тобто без Австрії) програми. Однак так званий Ерфуртський союз (Erfurter Union) - короткочасний союз німецьких держав на умовах федерації, запропонованої Королівством Пруссія в Ерфурті, проіснував зовсім недовго.
У 1850 р. Великий герцог Гессенський скасував Конституцію, даровану їм за два роки до того. Народ повстав, герцог утік і закликав допомогу австрійців.Окупація Гессена австрійцями означала розрив прямого зв'язку між східними та західними прусськими провінціями, тому консервативній Пруссії довелося підтримати заколотників.
Пруссія спробувала провести мобілізацію армії, але та повністю провалилася.
В результаті цього у листопаді 1850 р. Пруссія та Австрія підписали угоду в Ольмюці (відома як «Ольмюцьке приниження»; Punctation of Olmütz), згідно з яким Пруссія капітулювала: погоджувалася на введення австрійських військ у Гессен, розпускала Ерфуртський Союз та поверталася до Німецького союзу (Deutscher Bund), як спадкоємеця ліквідованої в 1806 році Священної Римської імперії, де головувала Австрія.
За десятиліття ситуація в прусській армії не покращилася. У 1859 р. під час військової ситуації, пов'язаної з австро-італо-французькою війною, Пруссія в черговий раз провалила мобілізацію.
Історик Арден Бухольц, пише: «Коли з'явився наказ про мобілізацію, лише половина корпусів мала можливості для її проведення. В повній готовності був залізничний транспорт, проте насамперед обслуговувалися цивільні потреби, війська просувалися до Рейну по-черепашому…»
Розуміючи, що з цим треба щось робити, прусський король Вільгельм I вирішив провести військову реформу. Але її відразу почав торпедувати парламент, який побоювався виділяти гроші на «реакційну армію».В умовах жорсткого протистояння між виконавчою та законодавчою владою в 1862 р. король запросив на посаду міністра-президента Пруссії Отто фон Бісмарка, про якого король Фрідріх Вільгельм IV ще 1848 р. сказав: «Затятий реакціонер, пахне кров'ю...».Той не підвів і розібрався з лібералами.
Приклад Прусії показує, що при вмілому керівництві, наявності політичної волі і належному везінні навіть держава зі слабкою армією, розколотим суспільством, не маючи союзників, яка зовсім недавно пережила принизливі дипломатичні капітуляції, всього за десять-двадцять років здатна зібратися з силами і досягти неймовірних успіхів .
Сергій ЧАПЛИГІН
Але всього за десятиліття до цього вона була слабкою державою - в політичному, дипломатичному та у військовому відношенні.
У 1850 році Пруссія програла Першу Шлезвізьку війну (1. Slesvigske Krig) проти Данії.
З часів Середньовіччя Шлезвіг і Гольштейн вважалися об'єднаними герцогствами, які перебували в особистій унії з Данським королівством.Данці бачили обидва герцогства у складі свого королівства, а німці – у складі майбутньої Німеччини.
У 1848 р., згідно з данською Конституцією, обидва герцогства були проголошені невід'ємною частиною Данії.
Німці Шлезвіга повстали, і на допомогу їм прийшли Франкфуртські національні збори (Frankfurter Nationalversammlung) - перший загальнонімецький 1848-1849 рр. парламент, скликання якого було і складовою, і наслідком Березневої революції у державах Німецького союзу.Вони уповноважили союзні держави, насамперед Пруссію, допомогти німецьким співвітчизникам. Прусська армія увійшла до спірних територій і зі змінним успіхом дала кілька битв данцям.
Проте вже за кілька місяців Швеція, Великобританія та московія вчинили дипломатичний тиск на Пруссію, погрожуючи війною, якщо та не підпише перемир'я. Пруссія ганебно програла війну.У результаті в 1852 році було прийнято Лондонський протокол, за яким визнавася суверенітет Данії над обома герцогствами.
Після ліквідації Франкфуртських національних зборів Пруссія спробувала об'єднати Німеччину на основі своєї так званної «малонімецької» (тобто без Австрії) програми. Однак так званий Ерфуртський союз (Erfurter Union) - короткочасний союз німецьких держав на умовах федерації, запропонованої Королівством Пруссія в Ерфурті, проіснував зовсім недовго.
У 1850 р. Великий герцог Гессенський скасував Конституцію, даровану їм за два роки до того. Народ повстав, герцог утік і закликав допомогу австрійців.Окупація Гессена австрійцями означала розрив прямого зв'язку між східними та західними прусськими провінціями, тому консервативній Пруссії довелося підтримати заколотників.
Пруссія спробувала провести мобілізацію армії, але та повністю провалилася.
В результаті цього у листопаді 1850 р. Пруссія та Австрія підписали угоду в Ольмюці (відома як «Ольмюцьке приниження»; Punctation of Olmütz), згідно з яким Пруссія капітулювала: погоджувалася на введення австрійських військ у Гессен, розпускала Ерфуртський Союз та поверталася до Німецького союзу (Deutscher Bund), як спадкоємеця ліквідованої в 1806 році Священної Римської імперії, де головувала Австрія.
За десятиліття ситуація в прусській армії не покращилася. У 1859 р. під час військової ситуації, пов'язаної з австро-італо-французькою війною, Пруссія в черговий раз провалила мобілізацію.
Історик Арден Бухольц, пише: «Коли з'явився наказ про мобілізацію, лише половина корпусів мала можливості для її проведення. В повній готовності був залізничний транспорт, проте насамперед обслуговувалися цивільні потреби, війська просувалися до Рейну по-черепашому…»
Розуміючи, що з цим треба щось робити, прусський король Вільгельм I вирішив провести військову реформу. Але її відразу почав торпедувати парламент, який побоювався виділяти гроші на «реакційну армію».В умовах жорсткого протистояння між виконавчою та законодавчою владою в 1862 р. король запросив на посаду міністра-президента Пруссії Отто фон Бісмарка, про якого король Фрідріх Вільгельм IV ще 1848 р. сказав: «Затятий реакціонер, пахне кров'ю...».Той не підвів і розібрався з лібералами.
Приклад Прусії показує, що при вмілому керівництві, наявності політичної волі і належному везінні навіть держава зі слабкою армією, розколотим суспільством, не маючи союзників, яка зовсім недавно пережила принизливі дипломатичні капітуляції, всього за десять-двадцять років здатна зібратися з силами і досягти неймовірних успіхів .
Сергій ЧАПЛИГІН
| Читайте також |
| Коментарі (0) |