«Постріл» Бельмана у Петлюру

25 травня 1926 року у Парижі, через три дні після дня народження, головного отамана УНР Симона Петлюру розстріляв єврейський анархіст Самуїл Шварцбард.
Трапилося це так. Була друга година дня. Отаман зупинився біля книгарні та роздивлявся книжки. Пересвідчившись, що перед ним саме Симон Петлюра, Шварцбард розрядив у нього сім куль із пістолета. Перехожі, які стали свідками вбивства, заходилися бити вбивцю, доки не втрутився поліцейський та не відвів нападника до дільниці. Петлюру швидко доправили до найближчої лікарні «Шарите». Але врятувати не змогли.
Процес Шварцбарда було перетворено на оскарження українців в антисемітизмі, а Армію УНР звинувачено у погромах. Під впливом організованого у пресі й на процесі тиску присяжні відповіли на питання голови суду: «Шварцбард не винен у тому, що стріляв у С. Петлюру й поранив його». Шварцбард був звільнений.
Помер убивця у Південній Африці 1938 р. У 1967 р. був перепохований в Ізраїлі та визнаний національним героєм Ізраїлю.

Вважає його героєм і голова Чернігівського обласного єврейського об’єднання Семен Бельман. У статті в єврейській газеті «Тхія» С. Бельман стверджує, що тема вшанування С. Петлюри «хвороблива для певної частини населення України».

На зустріч із Торою
Свого часу один з чільних ідеологів сіонізму і засновників держави Ізраїль Володимир Зеєв-Жаботинський висловив дещо парадоксальне як для п. Бельмана бажання: «Коли я помру, — просив він, — я хочу, щоб на моєму пам’ятнику було написано таке: тут лежить людина, яка приятелювала з Петлюрою…». Як свідчать документи, Симона Петлюру не можна було віднести до антисемітів. У 1907 р. він написав передмову до виданої у Києві п'єси Є. Чірікова «Євреї», де співчутливо відгукнувся про національні сподівання єврейського народу, — твердить «Електронна єврейська енциклопедія».
У книзі В. Сергійчука «Симон Петлюра» подані документи про те, як Петлюру євреї Фастова зустрічали зі згортками своєї Тори. А це у євреїв — ознака найбільшої пошани. Оприлюднено стенограму зустрічі з євреями Кам’янця-Подільського у липні 1919 року, де євреї також піднесли йому Тору. Будучи головним отаманом військ та головою Директорії УНР, Петлюра намагався протидіяти єврейським погромам, втім, не зупинив їх, бо чинили це переважно малокеровані загони під проводом отаманів і так званих «батьків» та деморалізовані частини більшовицьких військ. Неодноразово ухвалювалися документи, які повинні були перешкодити розпалюванню міжнаціональної ворожнечі.
«Час уже зрозуміти, — сказав Симон Петлюра, — що мирне єврейське населення, їхні діти і їхні жінки, так само, як і ми, було поневолене і позбавлене своєї національної волі. Йому нікуди йти від нас, воно живе з нами з давніх-давен, поділяючи з нами нашу долю і недолю. Тих же, що підбурюють вас на погроми, рішуче наказую викидати геть з нашого війська і віддавати під суд, як зрадників вітчизни».
Цікавою видається думка американського історика, професора Брюса Лінкольн, у книзі «Червона перемога: історія російської громадянської війни»:
«Фелікс Дзержинський, керівник ЧК — радянської таємної поліції, який завжди намагався використати ворожнечу у власних інтересах, призначив євреїв на сім з десяти чільних позицій в ЧК і подбав про те, щоб євреї складали майже вісімдесят відсотків рядових агентів тієї організації в Україні».

Жидівський пробоєвий курінь
Були євреї і в армії Української Народної Республіки. Наприклад, чимало було євреїв в оркестрі охорони головного отамана військ УНР в 1920 р.
Окрім того, сьогодні небагато хто знає про існування єврейського ударного батальйону (справжня назва – жидівський пробоєвий курінь). А це була одна з найбільш боєздатних та відважних частин Української Галицької Армії (ЗУНР). Вояки батальйону відзначилися в боях проти польських та радянських військ. Але поділили долю інших підрозділів ГА – тривалі важкі бої та епідемія тифу призвели до розформування. Командир батальйону С.Ляйнберг був закатований поляками. Деякі бійці куреня зумів 1920 р. виїхати з Одеси до Палестини, де вступили до місцевих загонів єврейської самооборони.
Окрім куреня, були в УГА ще декілька єврейських загонів, зокрема кінно-кулеметна сотня (рота) Ротенберга зі своїми бойовими скрипалями-музикантами, котрі і грали, і воювали.
За даними, які наводить історик Роман Коваль, серед козаків і старшин, що поклали своє життя під Базаром (під час невдалого Зимового походу), були не лише українці, а й представники інших народів, зокрема євреї склали 1,18 %.

Знакова історія хорунжого Семена Якерсона, який служив у 1-му пішому імені Володимира Винниченка полку, де був командиром сотні. Двічі поранений у боях. 1921 р. підвищений у сотники.
Йому присвятив свій вірш український поет Леонід Полтава.
«Від боїв червоніли сніги…
Кулі в грудях — неначе медалі…
України хиткі береги
Відпливали все далі і далі…
Якерсон не вставав із коня,
Не долали ні кулі, ні сон.
А щоп'ятниць, на згарищах дня, —
Як мінявся тоді Якерсон:
У світильника ставив свічки,
Похиливши високе чоло,
І в тремтінні рудої руки
Стільки віри у жида було,
Скільки вічностей і хвилин —
Знають Бог та Єгова самі:
Був він сином обох батьківщин —
І обидві були у тюрмі».

Самуїл Шварцбард: до НКВД — жодного стосунку
Повертаючись до статті С. Бельмана, хочеться нагадати, що у ній автор стверджує про героїзм Самуїла Шварцбарда. Який «помстився Петлюрі за смерть 15 своїх родичів, що загинули у погромах». Автор не вважає Шварцбарда агентом НКВД, а месником за погроми, організовані С. Петлюрою. При цьому він посилається на книгу «Книга погромов (погромы на Украине, в Белоруссии и европейской части России в период гражданской войны 1918 – 1922 гг.)», виданій Академією наук Російської Федерації та Державним архівом РФ.
«На суді С. Шварцбард стверджував, що здійснене ним вбивство С.Петлюри, — пише С.Бельман, — було винятково актом помсти за єврейські погроми…
А я в наступні відвідини Ізраїлю обов'язково з'їжджу в мошав Кфар Авіхаїль і покладу квіти на могилу героя Самуїла Шварцбарда!»
Все правильно. Самуїл Шварцбард не був агентом НКВД, він був агентом Об’єднаного державного політичного управління (ДПУ) – загальносоюзного органу державної безпеки.
Про це йдеться у книзі А.Колпакіді, Д.Прохорова «КГБ: приказано ликвидировать. Спецоперации советских спецслужб. 1918 — 1941» (М.: Яуза, Эксмо, 2004).

Уродженець Бессарабської губернії Шварцбард 1906 р. був арештований за революційну діяльність і після звільнення втік до Австро-Угорщини, а з 1910 р. жив у Парижі, під час Першої світової війни служив у французьких частинах і навіть був поранений на фронті. Після Лютневої революції Шварцбард повертається до Росії, після Жовтневої — вступає до Червоної Армії, а наприкінці 1920 р. знов опиняється в Парижі.
Про причетність радянських спецслужб до вбивства Петлюри заявив офіцер КДБ Дерябін, що втік до США 1954 р.

Навіщо ж було Семену Бельману оприлюднювати матеріал, де зображено Петлюру як погромника? Вважаю: думка, висловлена у коментарях до його матеріалу про те, що це зроблено з метою спровокувати українців на антиєврейські висловлювання, аби отримати якусь допомогу від Ізраїлю, правильна.

Олександр ЯСЕНЧУК

Повністю стаття надрукована в газеті "Сіверщина".