Порожнеча гопцацулії

Очевидно, так буває. Такі моменти суспільної ентропії, коли публіка робить народ. Робить спершу у вульгарному, а далі у прямому сенсі цього слова.

Вчорашня владна гопцацулія із Святою Софією у задникові зайве потверджує, як швидко зацвілює, стліває наспіх склепаний балаганчик з п'ятим колесом до воза. Як карикатурно вилущується з реальності. Емоції від нього - нова варіація жовчного амбре похмільного синдрому. Нудкого, як Потапові гачі, фарбована кучма Зіброва і бляшанка-зірка на кумпалі Данилка. Але вони прочумують, протвережують. І через блювотний ефект мобілізують, монолітизують, додають масовості соціуму відрази.

Між сценою і публікою зазвичай поважна оркестрова яма, в якій нуртує жива музика.

Між народом і помостом зальотного балаганчика, на якому маріонетки корчать лицедіїв на довірі, а карлики сіятельних велетів, - прірва відчуження. А вона не довго зяє порожнечею, неминуче повниться пекельною лавою.

Валерій ЯСИНОВСЬКИЙ