Ми різні...

Мій майстровитий сусід, народний академік технічних наук, розповідає, як у двір на близькій вулиці гепнув уламок російської ракети. Наші збили її і височенько і далеченько, але шмат занесло у нашу пущу - очевидно, спланерував. Слава Богу, нікого не зачепив.

"А метал там ого-го! - сусіда клацнув для переконливості язиком. - Сапку з такого зробити - зносу їй не було б!".

І я згадав дві черги на базарі подільського містечка. Другий тиждень великої війни, рашисти рвуться до Києва, щодня містечко по кілька разів стрясають сирени, вночі чути вибухи російських ракет, а ці дві однаково хвостаті черги день у день як стій. Люди привозять, приносять теплі речі, городину, продукти - для армії, і віддавши свою пожертву в надійні волонтерські руки, тут-таки стають у другу чергу: до яток з насінням і саджанцями. Війна війною, а весняні селянські клопоти ніхто не відміняв.

Цього ніколи не втямити пришельцям з кислого болота, де "то берьозка то рябіна", отим агресивним приматам, включно з їхнім кремлівським бонобо, п`яним од крові, хто рветься нас дотла "дєнаціфіціровать".
Ми з ними із різних світів, епох, еволюцій і планет.

Валерій ЯСИНОВСЬКИЙ