Головна › Новини › КУЛЬТУРА
"Пишу вам из деревни под Владимиром..."
13-Вер-13 944 0.0 0
Не можу уявити російську літературу другої половини минулого століття без імені Володимира Солоухіна (1924-1997), без його талановитих повістей «Володимирські путівці» та «Краплина роси», роману «Мати-мачуха», публіцистичних книг «Листи з російського музею» і «Чорні дошки», збірника мініатюр «Камінці на долоні», численних оповідань, поезій, перекладів. Як і без імен Віктора Астаф’єва, Василя Бєлова, Василя Шукшина, Валентина Распутіна та їхніх творів.

Моя ровесниця Людмила Мишко-Маркіна не один рік дружила з Володимиром Олексійовичем, працювала у нього літературним помічником. Саме Людмила Василівна в 1984 році познайомила Володимира Солоухіна з древнім Черніговом, приїздив письменник і в її рідні Неданчичі. До речі, пригадує Людмила Василівна, про наш край багато розповідав його товариш Іван Стаднюк, теж відомий письменник, дитинство якого минуло на Придесенні.

Залишились автографи Володимира Солоухіна: листи, дарчі написи на книжках… Зокрема, кілька листів, що розпочинаються словами: «Пишу Вам из деревни под Владимиром…», тобто з села Алєпіно, де народився письменник і де часто влітку мешкав.

— Книжки ж свої Володимир Олексійович любив підписувати з жартом — ось як, наприклад, на «Камінцях на долоні»: «Людмиле Васильевне. Это камешки на ладони (а не за пазухой)». Або віршований підпис на книжці «Созерцание чуда», — розповідала моя співрозмовниця, — що звучить як дотепний тост: «Что за Люсю, что за Люду // Бог с любовью изваял, // Созерцая это чудо, // Пьем до дна и наповал».

Найдорожчим же для неї є вірш, у якому відчувається весь тонкий солоухінський ліризм.

Бывают же светлые славянские лица
После темных и хитрых, коварных московских лиц.
О Люда, о милая, о чаровница,
С озерцами ясными между ресниц.

Автографи Володимира Солоухіна пані Людмила має намір передати на свою батьківщину — до Чернігівського музею Михайла Коцюбинського.

Я ж, перечитуючи його «Камінці на долоні», знайшов ось таку муд­рість: «Классики — это как солнце. Прекрасно, что солнце существует. Без него не было б жизни».

Вільнодумний письменник, який іще в далекі шістдесяті підтримав Андрія Вознесенського, коли на нього нагримав сам Микита Хрущов, а потім нещадно критикував Андрія за творчість, першим розповів про криваві злодіяння дитячого «сочинителя» Аркадія Гайдара в роки громадянської війни, а в часи перебудови очолив комітет з відродження храму Спасителя в Москві, теж уже належить до класиків (хоч у Росії підходять до цього слова з більшими мірками, ніж у нас, в Україні). До того ж він — сонячний класик…

Володимир САПОН
Хвиля Десни



Теги:ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ, Володимир СОЛОУХІН, російська література


Читайте також



Коментарі (0)
avatar