Пилові бурі на Семенівщині: історія й сьогодення
Сильні пилові бурі, які сталися минулого тижня в різних країнах світу, а також в різних регіонах України, дісталися 15 квітня й нашої Семенівщини. Сильні пориви вітру із заходу здійняли чимало пилу. В соціальній мережі одна з господинь пожартувала, що посаджена нею морква «зійде на сусідському городі». Фотограф Михайло Волк зробити фото на одному з семенівських полів, яке одразу після пилової бурі нагадувало пустелю.
Слід зазначити, що сильні вітри на Семенівщині в її новітній історії почали з’являтися в останні п’ять – десять років. До цього, з 1950-х років, їх в наших краях практично не було. Багато лісів, сніжні зими, достатня кількість вологи – основні чинники, які не давали «розгулятися» сильним вітрам. Хоча ще 170 – 200 років тому на Семенівщині була зовсім інша картина. Пилові бурі на наших піщаних землях були досить типовим явищем, і пов’язано це було з наявністю великих площ земельних наділів й недостатньою кількістю лісів навколо Семенівки й інших населених пунктів. «Пісок та піщуга» – так характеризував один з науковців-агрономів кінця ХІХ сторіччя землі поблизу Залізного Мосту. Подібна картина була на значній території тодішньої Чернігівщини, особливо в її центральних та північних повітах.
Більш того, значна частина лісових насаджень на Семенівщині з’явилася саме для «укріплення пісків», які під час вітряної погоди розліталися на всі усюди, адже їх ніщо не стримувало. Історичні документи свідчать, що ще власник Семенівки Василь Ладомирський в 1830 – 1840-х роках серйозно зайнявся вирішенням цієї проблеми. Місцеві селяни засадили сотні гектарів березовими та сосновими лісами. Пам'ять про березові насадження навколо Семенівки часів Ладомирського збереглася в назві заповідного урочища «Березова роща», що знаходиться біля нашого містечка.
Але ще наприкінці ХІХ – початку ХХ сторіччя питання «укріплення пісків» залишалося досить актуальним для семенівців. Тільки вирішували її вже не піддані пана, а місцеві громади та селяни-власники. Семенівці були одними з лідерів з заліснення площ й навіть отримували на цю роботу після її виконання певні кошти від губернського земства. А жадівці навіть винайшли свій оригінальний спосіб «укріплення пісків», який наприкінці ХІХ сторіччя високо оцінив під час однієї з поїздок тодішній голова губернської управи Ф. М. Уманець. На його думку, «головним способом заохочення цієї важливої роботи з боку земства буде видача премії з розрахунку 3 рублі на десятину посівів на перший і на п’ятий роки після висадки». Детальніше тема заліснення пісків буде висвітлена в новій «Ілюстрованій історії Семенівського краю», яка готується до видання в нинішньому році.
Що ж маємо зараз? По всьому світу, й Україна не є виключенням, спостерігаються кардинальні зміни клімату, великі річки Європи різко зміліли. У 2018 році на власні очі довелося побачити колись повноводну Ельбу, яку можна було перейти в брід, а прогулянкові пароплави стояли на мілині в прямому та переносному значеннях. Те ж саме можна сказати й про нашу Десну… На нашу Ревну також без суму неможливо дивитися: річка гине на очах буквально одного покоління. І з проблемою нестачі питної води на Чернігівщині, можливо, вже стикнеться наше покоління. Як кажуть вчені, меліорація, яка проводилася в СРСР 1960 – 1980 роках, також дуже негативно позначилася на стані природи.
З іншого боку, в останні роки зменшується площа "дорослих" лісових насаджень, гострою проблемою стало вирубуванням по всій Україні, й Чернігівщина не стала виключенням, захисних лісосмуг. А ще сільгоспвиробники масово заорюють землі, які в 1990-х роках вийшли з сільськогосподарського обігу, причому інколи недобросовісні землекористувачі оброблюють навіть заливні луки. Все це й стає першопричиною таких явищ, як пилові бурі, обміління річок тощо. Крім того, кліматичні зміни, нестача вологи призводять до ризику збільшення кількості пожеж, що ми також спостерігаємо по всьому світу й в Україні. Негативно позначиться це й на агропромисловому виробництві.
Головний лісничий держлісгоспу Андрій Дудко зазначив, що якби не лісові насадження заповідного урочища «Базарна роща», під час нещодавньої бурі мікрорайон нових вулиць в нашому містечку був "по коліна в піску". Отже, поки що ми відбулися, як кажуть, легким переляком. Що буде надалі, спрогнозувати не береться ніхто. Але те, що подібні природні явища в подальшому траплятимуться значно частіше, очевидно вже зараз.
Едуард АСМАКОВСЬКИЙ.
Газета «Життя Семенівщини» 23 квітня 2020 року
Фото Михайла ВОЛКА
Слід зазначити, що сильні вітри на Семенівщині в її новітній історії почали з’являтися в останні п’ять – десять років. До цього, з 1950-х років, їх в наших краях практично не було. Багато лісів, сніжні зими, достатня кількість вологи – основні чинники, які не давали «розгулятися» сильним вітрам. Хоча ще 170 – 200 років тому на Семенівщині була зовсім інша картина. Пилові бурі на наших піщаних землях були досить типовим явищем, і пов’язано це було з наявністю великих площ земельних наділів й недостатньою кількістю лісів навколо Семенівки й інших населених пунктів. «Пісок та піщуга» – так характеризував один з науковців-агрономів кінця ХІХ сторіччя землі поблизу Залізного Мосту. Подібна картина була на значній території тодішньої Чернігівщини, особливо в її центральних та північних повітах.
Більш того, значна частина лісових насаджень на Семенівщині з’явилася саме для «укріплення пісків», які під час вітряної погоди розліталися на всі усюди, адже їх ніщо не стримувало. Історичні документи свідчать, що ще власник Семенівки Василь Ладомирський в 1830 – 1840-х роках серйозно зайнявся вирішенням цієї проблеми. Місцеві селяни засадили сотні гектарів березовими та сосновими лісами. Пам'ять про березові насадження навколо Семенівки часів Ладомирського збереглася в назві заповідного урочища «Березова роща», що знаходиться біля нашого містечка.
Але ще наприкінці ХІХ – початку ХХ сторіччя питання «укріплення пісків» залишалося досить актуальним для семенівців. Тільки вирішували її вже не піддані пана, а місцеві громади та селяни-власники. Семенівці були одними з лідерів з заліснення площ й навіть отримували на цю роботу після її виконання певні кошти від губернського земства. А жадівці навіть винайшли свій оригінальний спосіб «укріплення пісків», який наприкінці ХІХ сторіччя високо оцінив під час однієї з поїздок тодішній голова губернської управи Ф. М. Уманець. На його думку, «головним способом заохочення цієї важливої роботи з боку земства буде видача премії з розрахунку 3 рублі на десятину посівів на перший і на п’ятий роки після висадки». Детальніше тема заліснення пісків буде висвітлена в новій «Ілюстрованій історії Семенівського краю», яка готується до видання в нинішньому році.
Що ж маємо зараз? По всьому світу, й Україна не є виключенням, спостерігаються кардинальні зміни клімату, великі річки Європи різко зміліли. У 2018 році на власні очі довелося побачити колись повноводну Ельбу, яку можна було перейти в брід, а прогулянкові пароплави стояли на мілині в прямому та переносному значеннях. Те ж саме можна сказати й про нашу Десну… На нашу Ревну також без суму неможливо дивитися: річка гине на очах буквально одного покоління. І з проблемою нестачі питної води на Чернігівщині, можливо, вже стикнеться наше покоління. Як кажуть вчені, меліорація, яка проводилася в СРСР 1960 – 1980 роках, також дуже негативно позначилася на стані природи.
З іншого боку, в останні роки зменшується площа "дорослих" лісових насаджень, гострою проблемою стало вирубуванням по всій Україні, й Чернігівщина не стала виключенням, захисних лісосмуг. А ще сільгоспвиробники масово заорюють землі, які в 1990-х роках вийшли з сільськогосподарського обігу, причому інколи недобросовісні землекористувачі оброблюють навіть заливні луки. Все це й стає першопричиною таких явищ, як пилові бурі, обміління річок тощо. Крім того, кліматичні зміни, нестача вологи призводять до ризику збільшення кількості пожеж, що ми також спостерігаємо по всьому світу й в Україні. Негативно позначиться це й на агропромисловому виробництві.
Головний лісничий держлісгоспу Андрій Дудко зазначив, що якби не лісові насадження заповідного урочища «Базарна роща», під час нещодавньої бурі мікрорайон нових вулиць в нашому містечку був "по коліна в піску". Отже, поки що ми відбулися, як кажуть, легким переляком. Що буде надалі, спрогнозувати не береться ніхто. Але те, що подібні природні явища в подальшому траплятимуться значно частіше, очевидно вже зараз.
Едуард АСМАКОВСЬКИЙ.
Газета «Життя Семенівщини» 23 квітня 2020 року
Фото Михайла ВОЛКА
| Читайте також |
| Коментарі (0) |