Під раритетами епохи пізнього Брежнєва
Сьогодні в метро якось дивним чином зійшлися зорі і сталося неймовірне - мені враз явилися дипломат і портфель зі щелепами.
Я собі сидів, нікого не торкав, читав смартфона. Смартфон, до речі, цікавий: сюжет, стилістика, герої... ну, не відірватися. Але я відірвався - шия заклякла, я трохі повів нею право-ліво в гімнастичних цілях. Аж-то дивлюся, наді мною стоять майже впритул два дядьки і тримають в руках раритети епохи пізнього Брєжнєва. В одного - це така чотирикутна валізочка, їх тоді називали "дипломатими". А в другого - портфель. Зпраз таких вже нема, а тоді були мало не в кожного другого.
Портфель з двома широкими "щелепами", які змикалися і закривалися посередині ремінцем на защіпці.
Такі портфелі носили чоловіки всіх соціальних прошарків - науковці, офіцери, заводські фрезерувальники, лікарі, каскадери, водії тролейбусів... ну всі. Портфель безрозмірний - вміщав вісім пляшок (по чотири в ряд) 0,7-літрового молдавського портвейну по 2 р. 27 коп. В таких порфелях переносили також банні віники з полотенцями, сало, книжки, вкрадену з заводу нержавійку й інші популярні в ті часи матеріальні цінності. Портфель-трудяга виглядав інтелігентно, міг мати в собі ноти від фортепіанного концерту, але в разі чого легко брав на борт 5-6 кіло купленої дорогою з роботи картоплі.
А "дипломатами" хизувалися всі, хто міг їх дістати - різні конторські, прокурорські, міліцейсткі, а також студенти і доктори. "Дипломат" - то було шик і круть, але річ непрактична передовсім через завдану геометрію. Товсті "дипломати" були незграбні, а в тонкі моделі не вміщалася навіть звичайна пивна пляшка - він тоді не закривався. І нащо воно таке ото все впало!
І от я сиджу, дивлюся на раритети біля своїх колін в чужих руках, і проплива в пам'яті усе моє ж таки дитинство і юність.
Батько мав такого портфеля, але більше для відряджень. Бо просто так він на роботу ходив безнічого, іноді з барсеткою, їх тоді чомусь називали дивним фемінітивом - "підарасками". А я мав "дипломата", правда, тільки до армії, бо потім вже не хотів.
Я підвів очі, щоб краще роздивитися. Портфеля тримав дядька років сімдесяти, схожий на університетського викладача у в'язаному жокеті без коміра.
А "дипломат" був у руках відставного полковника. Я це зрозумів, бо в нього обличчя добре - істочающєє любов до всього людства хором. Молодші офіцери таких облич не носять, а носять більш серйозні і в чомусь навіть злі, бо думають, що кар'єрний ріст в них ще попереду. А коли ти полковник, тобі три роки до пенсії, і генералом не стать, бо полковників на одне генеральське місце вагон, ти припиняєш зображати на своєму лиці кар'єрні амбіції і враз стаєш добрим і з цим лицем ідеш у відставку. І стоїш такий в метро зі стареньким "дипломатом" своєї курсантської молодості, і тобі все пофігу - бо ти тупо получаєш кайф від жтття.
Ну, і я такий сиджу і тоже кайфую під вашими раритетами епохи пізнього Брєжнєва.
Вадим ПЕТРАСЮК
Я собі сидів, нікого не торкав, читав смартфона. Смартфон, до речі, цікавий: сюжет, стилістика, герої... ну, не відірватися. Але я відірвався - шия заклякла, я трохі повів нею право-ліво в гімнастичних цілях. Аж-то дивлюся, наді мною стоять майже впритул два дядьки і тримають в руках раритети епохи пізнього Брєжнєва. В одного - це така чотирикутна валізочка, їх тоді називали "дипломатими". А в другого - портфель. Зпраз таких вже нема, а тоді були мало не в кожного другого.
Портфель з двома широкими "щелепами", які змикалися і закривалися посередині ремінцем на защіпці.
Такі портфелі носили чоловіки всіх соціальних прошарків - науковці, офіцери, заводські фрезерувальники, лікарі, каскадери, водії тролейбусів... ну всі. Портфель безрозмірний - вміщав вісім пляшок (по чотири в ряд) 0,7-літрового молдавського портвейну по 2 р. 27 коп. В таких порфелях переносили також банні віники з полотенцями, сало, книжки, вкрадену з заводу нержавійку й інші популярні в ті часи матеріальні цінності. Портфель-трудяга виглядав інтелігентно, міг мати в собі ноти від фортепіанного концерту, але в разі чого легко брав на борт 5-6 кіло купленої дорогою з роботи картоплі.
А "дипломатами" хизувалися всі, хто міг їх дістати - різні конторські, прокурорські, міліцейсткі, а також студенти і доктори. "Дипломат" - то було шик і круть, але річ непрактична передовсім через завдану геометрію. Товсті "дипломати" були незграбні, а в тонкі моделі не вміщалася навіть звичайна пивна пляшка - він тоді не закривався. І нащо воно таке ото все впало!
І от я сиджу, дивлюся на раритети біля своїх колін в чужих руках, і проплива в пам'яті усе моє ж таки дитинство і юність.
Батько мав такого портфеля, але більше для відряджень. Бо просто так він на роботу ходив безнічого, іноді з барсеткою, їх тоді чомусь називали дивним фемінітивом - "підарасками". А я мав "дипломата", правда, тільки до армії, бо потім вже не хотів.
Я підвів очі, щоб краще роздивитися. Портфеля тримав дядька років сімдесяти, схожий на університетського викладача у в'язаному жокеті без коміра.
А "дипломат" був у руках відставного полковника. Я це зрозумів, бо в нього обличчя добре - істочающєє любов до всього людства хором. Молодші офіцери таких облич не носять, а носять більш серйозні і в чомусь навіть злі, бо думають, що кар'єрний ріст в них ще попереду. А коли ти полковник, тобі три роки до пенсії, і генералом не стать, бо полковників на одне генеральське місце вагон, ти припиняєш зображати на своєму лиці кар'єрні амбіції і враз стаєш добрим і з цим лицем ідеш у відставку. І стоїш такий в метро зі стареньким "дипломатом" своєї курсантської молодості, і тобі все пофігу - бо ти тупо получаєш кайф від жтття.
Ну, і я такий сиджу і тоже кайфую під вашими раритетами епохи пізнього Брєжнєва.
Вадим ПЕТРАСЮК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |