Павличка поховають у Стопчатові

Завтра, 1 лютого, ДМИТРО ПАЛИЧКО упокоїться в своєму рідному СТОПЧАТОВІ, селі на Івано-Франківщині. У землі, яка народила його, наснажувала все життя своєю дивовижною енергією. Де поховані рідні і близькі люди.
Прощання і чин похорону почнеться о 12.00 у церкві святої Параскеви. Матір’ю Дмитра Васильовича була жінка на йменні Параска. Тепер душі їх поєднаються…

Усе те він знав, усе передбачив.

Не прошу, не прийму повторного життя,
Та встати б я хотів лише на мить єдину,
Щоб глянути, чи йде стопчатівське дитя
Молитися в мій храм за вільну Україну.

Отак і прилітатиме його душа, аби поглянути на те дитя, на ймення Україна. Через виднокрай, через виднокруг стопчатівський, який дарував його ту особливу оптику, те непроминуще бачення…
Незнищенний духовний корінь великого Поета.

Дмитро Павличко
СТОПЧАТІВ

В моїм Стопчатові нові сади ростуть,
Нові хати, нові родини й покоління,
Хоч тут історія текла, як люта ртуть,
Не знищила мого духовного коріння.
Я народився тут і вже не відведу
За обрії чужі мого життя кордони.
Заснути б я хотів у батьковім саду
І чути, як гудуть вісні церковні дзвони.
Не прошу, не прийму повторного життя,
Та встати б я хотів лише на мить єдину,
Щоб глянути, чи йде стопчатівське дитя
Молитися в мій храм за вільну Україну.
13.ХІ.2006

І ще:

Коли мені не допоможуть вірші,
То вже не допоможуть лікарі.
У сни свої благословенні й віщі
Я відійду самотньо на зорі.
Тоді прийди, кохана, кроком тіні,
Та серця ти за тим собі не рви,
Що все життя віддав я Україні,
Тобі ж — пучок могильної трави.
Я знаю, мила, це несправедливо,
Та поділить інакше я не міг,
Бо й ця трава — так само вічне диво,
Як дивина найкращих днів моїх.

Сергій ТРИМБАЧ

На фото:
Село Стопчатів